Соня садова (Eliomys quercinus)
Належить до родини Соні ряду Гризуни. Завдовжки тварина досягає щонайбільше 14 см при довжині хвоста 9,5 см. Голова і спина червонувато-сіро-бурі, черевце біле; очі облямовані блискучо-чорним кільцем, яке продовжується під вухами до шиї; перед вухами і позаду знаходиться по білій плямі, а над вухом — чорнувата. Хвіст біля основи сіро-бурий, а на кінці двобарвний — зверху чорний, знизу білий. Волосся на животі двобарвне — біля кореня воно сіре, на кінчиках біле, а місцями трапляється жовтувате або сірувате. Вуха м’ясного кольору, вуса чорні, з білими кінчиками; кігті кольору світлого рогу, верхні передні зуби світло-бурі, нижні яскраво-жовті.
Садова соня м'ясоїдна, їй потрібні комахи (личинки жуків, лялечки метеликів, неволохаті гусениці, коники і цвіркуни, можна давати тарганів), городні та лісові слимаки.
Період спаровування у садової соні припадає на першу половину травня. Самці часто б’ються один з одним за право володіти самкою. Після 24—30-денної вагітності самка народжує 4—6 голих сліпих дитинчат у дбайливо влаштованому кублі, яке розташовується на дереві. Для цього вона часто користується старим кублом білки, гніздом ворони або чорних і звичайних дроздів. Мати годує дитинчат досить довго і, коли вони трохи підростуть, приносить їм удосталь їжі. Примітно, що охайна в усьому іншому садова соня має украй неохайне кубло. Через декілька тижнів дитинчата досягають розмірів матері і згодом починають бігати, намагаючись самостійно знайти собі прожиток. Деякий час по тому вони влаштовують собі житла і наступного року вже можуть розмножуватися. За особливо сприятливої погоди самка народжує в одному році двічі.
Садова соня була відома ще стародавнім римлянам під назвою Nitella. Поширена вона у Франції, Бельгії, Швейцарії, Італії, Німеччині, Угорщині, Галісії, Трансільванії та Росії. Живе як на рівнинах, так і на горбистих місцевостях. Живиться тим самим, що й вовчок (див. Соня-вовчок); але, крім того, викрадає з будинків сало і масло, жир і шинку; молодих пташок і яйця. Кубло її відрізняється від кубла вовчка тим, що знаходиться на відкритому місці; втім, іноді садова соня користується щілинами в стінах, старими щурячими норами, ходами кротів та іншими поглибленнями між камінням і в землі; вона м’яко вистилає кубло мохом і влаштовує його якомога зручніше. Особливо охоче селиться в порожніх кублах білок; у разі потреби і сама може побудувати кубло.
На час зимівлі садова соня відшукує сухі та захищені нори в деревах і стінах або влаштовується в норах кротів, іноді заходить у лісові сторожки, в садові альтанки, в комори, на сінники, в хатини вугільників і в інші житлові будинки, де й ховається. Звичайно їх знаходять по декілька штук в одному кублі, де вони так тісно притискаються одна до одної, що утворюють наче один суцільний клубок. Соні сплять безперервно, але не так міцно, як інші; під час відлиги прокидаються, їдять щось із харчових запасів, потім знову впадають у сплячку. З нір вони виходять не раніше кінця квітня; спочатку доїдять увесь зимовий запас їжі і тоді вже виходять на пошуки поживи.
Садова соня ненависна всім садівникам, котрі розводять ніжні фруктові дерева. Достатньо забратися в такий сад лише одній соні, щоб знищити всі персики або абрикоси. Вона вибирає тільки найкращі та соковиті плоди, які знаходить, пробуючи їх на смак, тому псує при цьому набагато більше, ніж з’їдає.
