Куниця кам'яна, або білодушка (Martes foina)
Відрізняється від лісової куниці меншим зростом, коротшими ногами, видовженою головою з короткою мордою, меншими вухами, коротшим хутром, світлішим забарвленням шерсті і білою плямою на горлі. Довжина тіла дорослого самця близько 70 см, з яких більше третини припадає на хвіст. Хутро сірувато-бурого кольору, між остю якого проблискує білий підшерсток. На лапах і хвості хутро темніше, а на кінцях лап темно-буре. Пляма на горлі, яка за формою і розмірами буває досить різною, але завжди менша, ніж у лісової куниці, складається з чисто-білого волосся, у молодих же тварин вона іноді забарвлена в червонувато-жовтий колір. Краї вух облямовані коротким білим волоссям.
Для кам’яної куниці характерний значний вміст у поживі рослинних кормів (плодів дерев і чагарників).
Білодушка водиться у всіх тих країнах, де живе і лісова куниця. Зона поширення її тягнеться по всій Середній Європі, Італії (за винятком Сардинії), Англії, Швеції, Середній Росії до Уралу, Криму і Кавказу, Західній Азії, особливо Палестині, Сирії і Малій Азії. Вона зустрічається також в Афганістані і, крім того, у Гімалайських горах, але там, за свідченнями Скаллі, не підіймається вище 1600 метрів над рівнем моря. В Альпах білодушка підіймається влітку за межі зростання хвойних дерев, але взимку спускається в долини. Вона майже скрізь водиться там же, де і лісові куниці, і завжди близько підходить до людських осель. Вона любить оселятися в самотніх сараях, стайнях, альтанках, зруйнованих кам’яних стінах, купах каміння і між складеними дровами, поруч із селами, яким вона завдає значної шкоди, винищуючи свійських птахів.
За способом життя і звичками білодушка мало відрізняється від лісової куниці. Вона так само рухлива, спритна і майстерна у всіляких рухах; вона уміє лазити вгору навіть по гладких стовбурах дерев, робить дуже великі стрибки, добре плаває, вправно підкрадається до здобичі і часто протискується в найвужчі щілини. Узимку спить цілий день у своєму кублі, якщо тільки її не потривожать; улітку навіть удень виходить на полювання і відвідує при цьому сади і поля, що знаходяться далеко від її лігва.
Білодушка живиться тим самим, що і лісова куниця, але вона шкідливіша за неї, оскільки має більше можливості винищувати тварин, корисних для людини. Крім того, вона їсть мишей, щурів, кролів, усіляких птахів, а коли полює в лісі, то хапає білок, плазунів і жаб. Яйця вона вважає великими ласощами і любить також різні плоди: вишні, сливи, груші, аґрус, горобину і навіть насіння конопель. Дорогі сорти плодів намагаються від неї оберігати, і, якщо помітять її присутність, стовбур дерева намазують міцним тютюновим розчином або кам’яновугільною смолою. Курники і голубники потрібно щільно замикати, щоб вона туди не пробралася, і старанно затикати навіть невеликі отвори, прогризені щурами. Вона шкодить не тільки тим, що вбиває птахів, а й тим, що кури і качки, які врятувалися від її переслідування, бувають такі налякані, що довго не хочуть повертатися до свого курника.
Ареал куниці-білодушки (або кам’яної, гірської) — Європа, Мала, Передня, Середня і Центральна Азія, Україна, Крим і Кавказ. Зустрічається і в Білорусі, Прибалтиці, в Івановській, Рязанській, на півдні Московської, в Курській, Орловській областях Росії. На схід від Алтаю її немає.
Період спаровування у кам’яної куниці починається зазвичай на три тижні пізніше, ніж у лісової, частіше наприкінці лютого. У цей час білодушка видає сильний запах мускусу; у кімнаті запах цей майже нестерпний. Імовірно, він служить принадою для інших куниць. Трапляється досить часто, що білодушка парується з лісовою куницею.
Гони у білодушок у липні, вагітність — 236—274 дні. Дитинчат у поносі — від одного до вісьмох, зазвичай — троє-четверо.
У квітні або травні самка народжує від трьох до п’яти дитинчат, яких майстерно ховає від сторонніх очей.
«Мати, — говорить Мюллер, — дуже старанно показує дітям на своєму прикладі різні прийоми лазіння по стінах і деревах. Я мав нагоду це часто спостерігати. В одному парку стояла кам’яна стіна метрів із п’ять заввишки, яка прилягала до сараю, де жила білодушка з чотирма дитинчатами. Смерком стара куниця виходила з сараю, уважно озиралася довкруги, а потім ішла обережно вперед по стіні, як кішка; зробивши декілька кроків, вона зупинялася і сідала, обернувшись мордою до сараю. Через декілька секунд одне з дитинчат проходило по тій же стіні і сідало біля матері, за ним ішли по черзі друге, третє і четверте. Після невеликого відпочинку стара білодушка підводилася і за п’ять або шість стрибків перескакувала досить великий простір на стіні, а потім сідала і дивилася, як її дитинчата таким же способом до неї добиралися. Раптом мати зникла зі стіни, і я почув ледь помітний шум від її стрибка в сад. Дитинчата, сидячи на стіні, витягали шиї і, очевидно, не знали, що зробити. Нарешті, користуючись найближчою тополею, вони вирішили злізти вниз до матері. Як тільки вони всі зібралися внизу, стара куниця по кущі бузини знову піднялася на стіну. Дитинчата без жодного вагання пішли за нею, і було цікаво спостерігати, як вони зуміли скористатися найближчим шляхом, щоб піднятися по кущі на стіну».
Лише досвідчений мисливець може вбити або впіймати білодушку. Хоч ця тварина й любить ходити по відомих стежинах, проте вона недовірлива і часто уміє перехитрити навіть майстерного мисливця. Щонайменша зміна в довкіллі тих місць, де білодушка любить перебувати, змушує її залишити свої звичні стежини і лігва на декілька тижнів, а іноді й місяців.