Буйвіл водяний азійський, або індійський, або арні (Bubalus аrnee)

Належить до родини Порожнисторогі. Індійський буйвіл є родоначальником свійських буйволів. У східній частині зони поширення ці тварини крупніші, роги у них більші та різноманітніші: в одних вони довгі, майже прямі, широко розходяться і загнуті назад, а в інших — коротші і дуже заломлені.

Буйвіл індійський, як і всі тварини цієї родини, дуже полюбляє воду і тому живе тільки в болотистих місцевостях, у поииззях річок, або поряд із невеликими, хоча б і тимчасовими озерами, що містять воду, або біля невеликих лагун уздовж морського узбережжя. Його рухи незграбні, але він дуже сильний і витривалий і чудово плаває.

Індійський буйвіл близько 3 м завдовжки, включаючи сюди й довжину хвоста 50—60 см, при висоті в холці 1,4—1,8 м. У крупного бика висота в холці часто сягає 1,93 см, а довжина тулуба від морди до хвоста навіть 3,12 м. Голова у нього коротша і ширша, ніж у свійського бика, лоб великий, лицьова частина коротка і товста, спереду зі складками, але без підгруддя. Тулуб дещо довгастий, але кремезний і заокруглений; на загривку підноситься невеликий горб. Спина із западиною, високі крижі округло спускаються до заду, груди вузькі, хвіст невеликий. Міцні, порівняно низькі кінцівки закінчуються довгими, широкими копитами, які можуть сильно розсуватися. Очі невеликі і мають дикий і задерикуватий вираз. Довгі та широкі вуха стирчать горизонтально і з зовнішнього боку мають короткий волосяний покрив, а внутрішній бік вкритий довгими пучками волосся. Великі могутні роги, біля основи потовщені і розширені, поступово звужуються і закінчуються тупими кінцями, до половини своєї довжини вкриті великими поперечними зморшками, а ближче до кінців і на задній поверхні зовсім гладкі, в розрізі являють собою неправильний трикутник. Обрідний, жорсткий щетинистий волосяний покрив подовжується на лобі, на плечах, по всій передній частині шиї і трохи на хвості; задня частина спини, крижі, груди, черево, лопатки і більша частина кінцівок майже повністю голі. Через це в забарвленні тварини переважає темно-сірий або майже чорний колір, а сірий колір шерсті, що наближається то до бурого, то до рудувато-бурого, буває рідко помітний. Корова від бика відрізняється дещо меншим зростом, а від інших видів рогатої худоби — своїм вим’ям, тому що всі чотири соски у неї знаходяться майже в одному поперечному ряду.

Буйвіл індійський — деякою мірою природний ворог тигра і в боротьбі з ним майже завжди перемагає. Раїс розповідає, що тигр нападає іноді на дорослих буйволів, але ті відчайдушно захищаються і часто калічать або вбивають хижака. Якщо на одного буйвола нападуть, то інші поспішають йому на допомогу. Пастухи, що стережуть ручних буйволів, не бояться їздити верхи на цих тваринах по непролазних хащах лісу.

Поширений дикий індійський буйвіл на південь від підніжжя Гімалайських гір через східні землі Центральної Індії майже до долини Годаварі, а на схід — через Бірму до північно-західної частини Сіамської затоки.

З органів чуття найгострішими є нюх і слух; зір і дотик слабкі, а смак дуже мало розвинений, оскільки індійський буйвіл задовольняється найгіршою поживою, якою нехтують інші бики. Буйволи пасуться переважно вночі і охоче відвідують плантації, де вчиняють неабиякі спустошення.

Голос буйвола — глибоке, звучне ревіння. Час спаровування, за словами Ходжсона, припадає на осінь; тоді численні стада розпадаються на окремі групи, що збираються навколо кожного бика. Телята народжуються звичайно поодинці, іноді по два, після 10-місячної вагітності.

Індійський буйвіл полюбляє жаркі болотисті або зрошені водою місцевості. Набагато частіше, ніж на пасовищі, буйволів можна побачити в Нілі; при цьому вони занурюються так глибоко, що на поверхні води видніється тільки голова та невелика частина спини. З настанням повеней для них починається чудова пора. Плаваючи, мандрують вони затопленими полями, поїдають лугові злаки і жорстку осоку необроблених полів, об’єднуються у великі стада.

М’ясо буйволів через жорсткість і властивий йому мускусний запах не вживається в їжу, принаймні європейцями; але м’ясо телят, кажуть, дуже смачне, а жир смаком і ніжністю не поступається свинячому салу. Товста, міцна шкура цих тварин дуже ціниться, а з рогів виготовляють міцне різноманітне начиння.