Сайгак, або сайга (Saiga tatarica)
Поширена на південному сході Європи і в Азії степова антилопа. Це досить незграбна тварина з товстим і осадкуватим тулубом і досить стрункими, але низькими кінцівками; довга і м’яка шерсть вкриває все тіло гладким пухнастим хутром. Ніс далеко видається за нижню щелепу і розділений посередині поздовжньою борозенкою; він хрящуватий і вкритий шкірою, яка легко зморщується, завдяки чому ніс дуже рухливий. Тупий кінець і великі круглі, по краях волохаті, а всередині голі ніздрі надають йому вигляду хобота. Роги, які є тільки у самця, посаджені досить далеко один від одного над очними западинами, вони загнуті у вигляді ліри, мають у нижній частині ледве помітні кільцеподібні смужки, на кінцях загострені та гладкі; їхнє забарвлення блідо-руде і вони прозорі. Майже зовсім заховані в шерсті вуха короткі, широкі, незграбної форми і вкриті з внутрішнього боку обрідною кудлатою шерстю. Невеликі очі, що сидять далеко одне від одного в дуже глибоких очних западинах, мають майже голі повіки; зіниця довгаста, а райдужна оболонка жовтувато-бура. Стрункі ноги трохи заломлені всередину, передні копита короткі й оточені ззаду мозолястою шкірою, яка спускається з бабок; передні копита мають тригранну форму; задні дуже схожі на передні, тільки гостріші. Влітку коротка шерсть ледве досягає 2 см завдовжки, пізньої осені виростає до 7 см і більше. Спина і боки влітку сірувато-жовтого кольору, кінцівки нижче коліна темніші, шия і нижні частини тулуба, так само як і внутрішня частина ніг, — білі. До зими шерсть світлішає і набуває жовтувато-сірого, зверху білого забарвлення. Довжина тіла дорослого самця 1,3 м, причому хвіст завдовжки близько 11 см; висота в холці ледве досягає 80 см; довжина рогів дорослого самця, вимірюючи по вигинах, 25—30 см. У самки два соски.
Сайгак (сайга) — парнокопитна тварина з родини Порожнисторогі Довжина тіла досягає 1,4м. Ніс довгий, хоботоподібний. Роги у самців ліроподібної форми завдовжки до 40 см. Поширений у степах і напівпустелях Казахстану, Середньої Азії, Нижнього Поволжя, Монголії і Західного Китаю. Стадна тварина; бігає зі швидкістю 70—80 км/год. Висота у холці 60—79 см, вага 23—40 кг.
Сайгак, починаючи від південних придунайських країн і Карпат, поширений у степах уздовж Чорного моря, біля Кавказьких гір, Каспійського й Аральського морів до Іртиша й Обі на північ до 55° північної широти. Сайги живуть завжди невеликими родинами, але на початку осені збираються стадами з декількох тисяч голів і мігрують з одного місця на інше; тільки на початку весни вони повертаються на попередні місця. Дуже рідко можна побачити сайгу окремо від стада, оскільки старі самці навіть влітку не залишають стад. Даллас помітив, що під час загального відпочинку декілька сайгаків завжди пильнують і оберігають тих, які лежать на траві, пережовуючи жуйку. Коли один зі сторожів лягає, на його місце заступає інший.
Самців-сайгаків народжується стільки ж, скільки й самок, а після першого ж гону стає на 80—90 відсотків менше. Самців винищують вовки, крім того, вони гинуть у бійках.
Дорослий самець біжить так швидко, що ні коневі, ні гінчаку його не наздогнати; молоді швидко стомлюються, та й старі часто стають здобиччю хижаків, наприклад вовків.
Із органів чуття найкраще розвинений у сайгаків нюх. їхній зір, мабуть, слабкий. Вони полохливі, як взагалі всі степові тварини, нерозсудливі і в мить справжньої небезпеки рідко вміють розумно виплутатися з халепи.
Їхня пожива складається переважно з солончакових рослин, яких удосталь у спекотних безплідних степах, по яких протікають соляні джерела. Ймовірно, через таку особливу поживу м’ясо сайгака має їдкий смолянистий запах. Час тічки припадає на кінець листопада; в цей час самці борються між собою. Вагітність самки триває звичайно до травня; близько середини цього місяця вони народжують по одному дуже незграбному дитинчаті.
Незважаючи на поганий смак м’яса, степові жителі полюють на сайгаків. їх переслідують на конях і з собаками.