Каймани

Належать до родини Алігатори. Мешкають у тропічній частині Південної Америки, відрізняються за внутрішньою будовою від алігаторів лише тим, що у них немає кісткової перегородки між ніздрями і, крім того, у них не спина, а черево вкрите кістковим панциром. Колір шкіри у них взагалі чорний із жовтуватими плямами. Чорний кайман (Melanosuchus niger), що досягає завдовжки 4 м, дуже численний у річках, озерах і болотах Гвіани, північної частини Бразилії та у всьому басейні Амазонки. Щороку вони мандрують: у дощову пору року піднімаються вгору по річках і оселяються на затоплених водою низовинах, у болотах і калюжах.

Кайман — тропічний родич алігатора, представлений 6 видами і 3 родами родини Алігатори (Alligatoridae), поширеними у Мексиці, Центральній та Південній Америці. У кайманів є черевний кістяний панцир, настільки розвинений у деяких видів, особливо у гладколобих кайманів (рід Paleosuchus), що їхня шкіра мало придатна для обробки.

Це дуже хижі й небезпечні тварини. Вони завдають мирним жителям величезної шкоди, постійно винищуючи свійських тварин. Утім, для людини і великої худоби чорний кайман безпечний, оскільки через боязкість дуже рідко наважується нападати. Звичайну поживу його складають риби, а також невеликі тварини.

Чорні каймани відрізняються від інших крокодилів дуже розвиненими батьківськими почуттями: вони спостерігають за своїми дитинчатами й самовіддано захищають їх у разі небезпеки.

Індіанці гадають, що хвіст — найчутливіше місце у каймана, і вважають, що у хвості міститься його головний життєвий центр.

Майже по всій Південній Америці живуть очкові каймани: крокодиловий (Caiman crocodilus), парагвайський (Caiman уасагі), широкомордий (Caiman latirostris). Останній, більш звичайний, має завдовжки близько 3,5 м; верхня частина тіла темно-оливково-бурого кольору, а з боків забарвлення сірувате; живуть шакари й очкові каймани переважно у Східній Бразилії, в Уругваї і в Перу, на схід від Анд. Шакари тримаються більше в мілких водних потоках і в стоячій воді, живляться переважно рибою, а також птахами, яких вони майстерно ловлять, і багатьма іншими тваринами, навіть річковими молюсками. Людини взагалі бояться і при зустрічі швидко втікають від неї, хоча місцеві рибалки розповідають, що шакар нападає іноді на людей, які купаються, і пожирає їх; самка шакара також захищає дитинчат, і у цьому разі її страх перед людиною абсолютно зникає. Розмножуються вони надзвичайно швидко: самка відкладає близько 60 яєць, які зазвичай усі розвиваються.

Надмірному розмноженню цих тварин перешкоджають численні вороги, які винищують молодих шакарів; особливо багато шкоди завдають їм грифи. Користі шакари не дають жодної, і на них полюють з метою винищування, хоча деякі індіанці із задоволенням їдять їхнє м’ясо.