Буйвіл африканський чорний, або кафрський (Syncerus coffer)
Належить до родини Порожнисторогі, — найсильніший і найлютіший вид, відмітний своєрідними рогами. Він кремезніший за інших буйволів; голова у нього порівняно невелика, з дещо вузьким лобом, трохи горбатим носом і широкою мордою. Очі середніх розмірів з темно-карою райдужною оболонкою і поперечною зіницею. Вуха дуже великі, верхній край у них вигнутий і кінці загнуті вниз; по краях вуха обросли густим, довгим волоссям. Шия довга, товста, могутня; тулуб біля загривка підіймається невисоко, тому тут утворюється тільки злегка помітний плоский горб; спина пряма або трохи запала; трохи піднесені крижі стрімко спускаються до хвоста; черево повне і висяче; хвіст довгий, тонкий і закінчується густою китицею, що вкриває половину його довжини.
Пєсков повідомляє: «Під нас першої подорожі Східною Африкою я бачив стадо буйволів зверху, з маленького літака. Знімок підтверджує опис фахівців про похідне шикування стада. Тут у кожного своє місце. Попереду — сильні ватажки, всередині — самки з телятами, з боків — молодняк, а ззаду — найслабші. Вони й стають жертвами левів, які полюбляють смачне м 'ясо диких биків, хоча й побоюються їхньої грізної зброї. Трапляється, буйвіл піднімає лева на роги».
Роги загинаються, починаючи від своєї основи, спочатку в різні боки і назад, потім вгору і назад і, нарешті, біля кінчиків ще помітно всередину. У старих биків роги надзвичайно широкі, сплюснуті, вкриті товстими зморшкуватими складками і настільки закривають весь лоб, що від нього залишається вільною тільки вузька смужка посередині. Забарвлення тварини залежить не стільки від її чорного волосся, скільки від темного кольору її сірувато-бурої шкіри. Корови, телята і молоді тварини мають тьмяно-буре або тьмяно-рудувате забарвлення. Висота чорного буйвола в холці залежить від статі та статури і коливається від 1,5 до 1,8 м. Роги в обох статей досягають у довжину 1—1,12 м. У самки вони не такі широкі та масивні.
Вагітність чорного буйвола триває 11 місяців, для пологів самки на декілька днів віддаляються від стада; щойно народжене теля важить 26—50 кг. Теля-самець залишає матір у 2 роки і приєднується до групи неодружених, а молода самка залишається у клані. Самки досягають статевозрілості у 3 роки, самці — 4,5 року.
Поширений чорний буйвіл на великій частині східної половини Африки. Він віддає перевагу рівнинам перед гористими країнами і для свого постійного місцеперебування обирає місцевість, де не бракує води, оскільки вода або принаймні рідке багно є важливою умовою його гарного самопочуття. Він майже однаково добре уживається в первісному лісі та в чагарникових заростях, серед густих очеретів і у відкритому степу, не боїться й гористих країн.
«Чорні буйволи, — говорить Кольбе, — дуже небезпечні тварини. Якщо вони роздратовані чимось, що має червоний колір, або пострілами і наполегливим переслідуванням, то не можна бути впевненим за своє життя: тоді вони починають ревти і бити землю ногами і вже нікого не бояться. В люті кидаються вони у вогонь і у воду, перекидаючи все, що знаходиться на їхньому шляху».
За своєю природою чорний буйвіл належить до суспільних тварин і утворює стада; там, де його дуже турбують, стадо складається з 30—60 голів, але в місцях більш спокійних воно налічує сотні і навіть тисячі голів. Корови живуть завжди мирно, а бики тільки до настання статевого збудження — в цей період вони хоробро б’ються за першість у стаді. Буйволи часто виганяють зі свого середовища якого-небудь старого сердитого бика, який потім решту свого життя проводить наодинці. Селус помітив, однак, що в Південній Африці ці вигнанці охоче збираються в окремі стада, котрі налічують від 8 до 15 голів. Злучка і народження телят відбуваються в різні місяці, залежно від зміни пір року в різних частинах великої зони їх поширення. У Південній Африці, говорить Селус, телята народжуються від січня до березня.
У африканського буйвола роги на лобі розширені та сплощені куленепробивним «шоломом». Африканський буйвіл нижчий від азійського, півтора метри в загривку, але масивніший, важить понад 600—900 кг (азійський — близько 800). Він має темно-буре або чорне забарвлення, шерсть у молодняка густа, у старих її майже немає. Вуха дуже великі, звислі і кошлаті. Хоча кафрський буйвіл і масивний, але бігає дуже жваво: до 60 км за годину.
Найспекотніші години чорний буйвіл пролежує сумирно і нерухомо на одному і тому ж самому місці, причому спить або пережовує жуйку; притулком йому часто служить калюжа або брудна яма, тому він буває вкритий товстою кіркою засохлого багна. Десь під вечір він підіймається і з перервами пасеться до раннього ранку, квапливо відмахуючись хвостом від докучливих мух, часто виражає своє роздратування глухим ревом, завжди підозріло обнюхує повітря вологим товстим носом, поводить широкими вухами, прикрашеними довгим волоссям, і сердито б’є себе по боках китицею хвоста.
Джон Хантер у своїй книзі «Мисливець» пише: «Буйвіл кидається на супротивника з несамовитою люттю. Навіть постріл, від якого ухиляються і носоріг, і слони, не примусить його звернути вбік. Буйвіл не зупиниться, поки не буде убитий або сам не вб'є мисливця...
Я одного разу помітив: нестарий мешканець села шкутильгає. Виявилося, що його п'ята до щиколотки була начисто відкушена буйволом. Розпитуючи потерпілого, дізнався: йдучи через чагарники, людина раптом почула пирхання. Це був буйвіл. Порятунок селянин знайшов на дереві, повиснувши на його нижній гілці. Але праву ногу звело судомою, і нещасний на мить її опустив. Буйвіл тієї ж миті кинувся і відкусив йому п'яту, немов це була гілка...»
Полювання на буйволів може бути небезпечною справою; вони рідко відразу падають мертвими від пострілів і мають ще достатньо сил і часу, щоб помститися за себе. Біля озера Чад поранений буйвіл, шаліючи від люті, небезпечно поранив людину і вбив двоє коней. Відомо, що так само 1861 року в Африці загинув один німецький мандрівник, барон Вільгельм фон Гарнір. Поранений ним буйвіл кинувся на провідника і збив його з ніг. Щоб врятувати людину, яка знаходилася під ногами буйвола і привернути до себе увагу розлюченої тварини, фон Гарнір мужньо ударив буйвола прикладом рушниці, але потім той його заколов і затоптав так, що від нього майже нічого не залишилося.
М’ясо чорного буйвола, як запевняє Швейнфурт, своєю доброякісністю не поступається м’ясу відгодованих свійських биків, хоча воно жорсткіше і має більш грубі волокна, але, незважаючи на брак жиру, дуже соковите і смачне.
Людина — не єдиний ворог чорного буйвола, лев також наважується нападати на цю могутню тварину і може, задерши йому голову і переламавши шию, убити його.