Шерстокрил філіппінський (Cynocephalus volans)
Завдовжки 60 см, із яких 11 — 12 см припадає на хвіст; спина його густо обросла волоссям, на передніх кінцівках набагато менше волосся, а загривок та боки тулуба зовсім голі. Хутро має зверху буро-руде забарвлення, а знизу трохи темніше. Змолоду він забарвлений інакше: зверху буро-сірий, з боків темно-бурий; з роками кінцівки і літальна шкіра хутра вкриваються світлими плямами. Зона поширення, беручи до уваги всі різновиди одного виду, займає Зондські, Молуккські та Філіппінські острови і через Малайський півострів тягнеться до Тенассеріму.
Удень шерстокрил, що живе відокремлено у високих гірських лісах Яви, сидить так тихо на гілках дерев, між моховими заростями, що його майже неможливо помітити. Гострі кігті дають йому можливість вправно і впевнено лазити по деревах, тоді як по землі він повзає вельми незграбно. Обскубуючи плоди і розшукуючи комах, швидко лізе вгору, на саму верхівку дерева, і потім спускається у скісному напрямі до верхівки іншого дерева, дуже нагадуючи, за словами фон Розенберга, паперового змія. Коли тварина повзає або ходить, його літальна шкіра збирається у складки і укладається на тілі, тому аніскільки не заважає його рухам. Якщо ж шерстокрил хоче скористатися нею як парашутом, то він піднімається на край сучка, зіскакує звідти сильним стрибком, розпрямляє всі свої кінцівки і поволі ширяє зверху вниз, перелітаючи таким чином простір іноді 60 метрів. Шерстокрил ніколи не підіймається над висотою, з якої починає свій стрибок, але завжди опускається вниз у дуже похилому напрямі.
«Одного разу смерком, — розповідає Валлас, — я бачив на Суматрі шерстокрила; він швидко ліз угору по стовбурі дерева і потім, розрізаючи упоперек повітря, ковзнув на інше дерево; звідси він спустився ближче до землі, щоб негайно ж знову полізти вгору по іншому дереві.
Я зміряв кроками відстань від одного дерева до другого і виявив, що тварина зістрибнула з вершини дерева заввишки приблизно 14 м на відстань 70 метрів. Звідси виходить, що вона має здатність самостійно триматися на повітрі, оскільки інакше у неї не було б сміливості робити такі великі стрибки. Шерстокрил неповороткий у своїх рухах, принаймні вдень він підіймається на дерева короткими стрибками з частими зупинками, ніби бажає відпочити».
Удень він висить, за словами цього дослідника, причепившись до стовбура дерева, під захистом своєї шкури, яка за забарвленням — оливкова або бура з білими цятками і плямами — дуже наближається до кольору деревної кори. Свій чіпкий хвіст він використовує, імовірно, для пошуку поживи, яка головним чином складається з листя. Шерстокрил народжує на світ тільки одне дитинча.