Лисиця бразильська (Dusicyon vetulus)
Представник роду Південноамериканські лисиці. Довжина тіла — близько 90—100 см, з яких 35 см припадає на досить довгий хвіст. Забарвлення шерсті дуже різноманітне: загривок і спина звичайно чорного кольору, тім’я і голова по боках сірі, боки темно-сірі, груди і живіт брудного жовтого кольору, лапи спереду бурі, а ззаду чорні, ступні бурі. На голові виділяються біла пляма на морді, яскраво-жовті кільця навколо очей, буро-жовта пляма біля вух і такого ж самого кольору пляма на горлі. Довгі вуса, риска за очима і всі не вкриті волоссям частини тіла — чорного кольору. Шерсть складається з досить м’якого підшерстка і злегка хвилястого жорсткого волосся ості, забарвленого так, що вони утворюють різнокольорові кільця і зумовлюють колір різних частин тіла своїми темними або світлими кінчиками. Різні зміни в кольорі та малюнку шерсті дуже утруднюють визначення цього виду, і дотепер багато натуралістів схиляються до того, що існує декілька її різновидів.
Довжина тіла бразильської лисиці 58—64 см, вага до 4 кг. Відмітна риса цієї лисиці — дуже дрібні зуби.
Батьківщина цієї лисиці — вся Південна Америка, від Тихого до Атлантичного океану і від екватора до півдня Патагонії. Вона живе як у горах, так і на рівнинах, але, здається, віддає перевагу помірним країнам. Всюди досить поширена, влітку і восени живе одна, взимку і навесні — попарно, цілий день спить, а вечорами шукає здобич, яка складається з агуті, пака, кроликів, молодих оленів, диких і свійських птахів, не нехтує жабами і ящірками.
«Узимку, під час тічки, — пише Ренггер про бразильську лисицю, — самці та самки відшукують одне одного, і тоді часто ввечері і вночі чути їхнє завивання, яке можна передати складами «а-гуа-а», тоді як іншим часом цей звук чути тільки перед зміною погоди. Самка і самець влаштовують собі спільне лігво в чагарнику, під високим корінням дерев, у залишених норах броненосців тощо, самі ж ніколи не риють собі нори. Навесні, тобто в жовтні (Південна півкуля), самка народжує від трьох до п’яти дитинчат, яких перші місяці рідко залишає самих. Самець у цей час приносить їм здобич. Коли дитинчата вже можуть їсти самі, обоє батьків ідуть на полювання і разом піклуються про їхніх прожиток. У кінці грудня вже можна побачити молодих лисиць, які полюють разом із матір’ю. В цей час самець кидає свою родину, а дещо пізніше і самка залишає дитинчат. У Парагваї часто беруть дуже молодих щенят і приручають».
У менш населених місцевостях ця лисиця стає іноді дуже нахабною. Якщо звір побував на пташиному дворі, то потрібно його гарненько вартувати, оскільки він повертатиметься туди доти, доки не викраде останнього птаха. Там, де він відчуває себе в безпеці, нишпорить як удень, так і вночі. В болоті він активно полює на водяних і болотяних птахів.
У лисиці немає інших ворогів, окрім людини. Тонкий слух і надзвичайно добре розвинене чуття захищають її від будь-якого нападу, а швидкість бігу рятує від переслідування.