Муфлон (Ovis ammon musimon)
Єдиний дикий баран, який живе в Європі, а саме в горах Сардинії і Корсіки. Нині муфлон, відомий серед гірських жителів під назвою «муфроне» — для барана і «муфра» — для вівці, тримається все ще стадами, в яких налічують іноді до півсотні голів, але звичайно менше.
Виділяють три підвиди гірського барана: муфлон (О. аттоп musimon), поширений у Середземномор 7, Малій Азії, Закавказзі; уріал (О. canadensis) — житель Середньої Азії, Ірану, Аравії, Кашміру; архар, або аргалі (О. аттоп),— у високогір'ях Центральній Азії.
Муфлон належить до найменших видів диких баранів, хоча довжина його тіла, включаючи хвіст завдовжки 10 см, досягає 1,25 м, висота в загривку 70 см, а вага близько 40—50 кг. Роги, беручи до ваги всі їхні звивини, сягають майже 65 см завдовжки і важать від 4 до 6 кг. Тулуб коротший, ніж в інших диких баранів. Досить короткий волосяний покрив щільно прилягає до тіла; особливо густе хутро взимку, коли короткий, тонкий і кучерявий підшерсток дуже розростається; на грудях волосся подовжується і утворює щось на зразок короткої гриви. Середина спини темно-бура, решта забарвлена у червоно-рудий колір; на голові він переходить у попелясто-сірий, а на морді, крижах, на кінці хвоста, на кінцях ніг і на нижньому боці тіла — в білий. Узимку хутро темніє і переходить в каштаново-бурий колір; тоді на боках з’являється чітко відмежована від загального забарвлення велика, майже чотирикутна, блідо-жовтувата або біла пляма. Роги у муфлона сильні і довгі, біля основи дуже товсті, починаючи з середини поступово стоншуються і загострюються. На поверхні рогів від коренів до кінчика виступають 30—40 складок, які сидять щільно одна біля одної. Самка помітно менша на зріст і відрізняється від самця світлішим забарвленням хутра і відсутністю рогів; вони бувають тільки в окремих випадках і тоді дуже короткі, 5—6 см завдовжки.
Муфлон живе стадами, на чолі яких стоять старі, сильні самці. Це стадо, за словами Мімо, обирає своїм місцепроживанням найвищі гірські вершини і влаштовує стійбища на стрімких, неприступних скелях. Подібно до інших стадних жуйних, муфлони також мають своїх сторожів. У шлюбну пору стадо розділяється на маленькі групи, що складаються з одного барана і декількох овець, який відвойовує їх собі у битві. У грудні і січні в горах часто чується звук баранячих рогів, що ударяються, і якщо обережно підкрастися, то можна побачити, як два сильні барани стоять один навпроти одного з нахиленими головами і з такою люттю наскакують один на одного, що просто незбагненно, як бійці можуть утриматися на місці. Часто буває, що одного із суперників другий зіштовхує з кручі і той падає в безодню.
У квітні або травні, через 21 тиждень після спаровування, вівця народжує одне або двоє ягнят, які вже через декілька днів упевнено йдуть за матір’ю по найнебезпечніших стежинах і скоро зрівнюються з нею в спритності. На четвертому місяці у молодих баранчиків прорізаються ріжки, до кінця першого року життя муфлони вже готові до спаровування, хоча повний розвиток їх завершується на третьому році.
До ворогів муфлона слід зарахувати вовка і рись; ягнята часто стають жертвою орлів.