Собака гієноподібний, або вовк строкатий (Lycaon pictus)
Досягає завдовжки 1,35—1,5 м, з яких 35—40 см припадає на хвіст, висота в загривку 70—75 см, а вага тварини складає 30—35 кг, отже, завбільшки він з невеликого вовка або велику вівчарку, а зовнішнім виглядом більше нагадує все-таки вівчарку. Має струнке і легке тіло, проте, справляє враження сильної тварини. Навряд чи можна знайти дві тварини цього виду, шерсть яких мала б абсолютно однакове забарвлення: тільки на голові і на потилиці схожий малюнок трапляється досить часто. Забарвлення шерсті складається із суміші білого, чорного і буро-жовтого кольорів. Ці кольори утворюють основне тло, на якому яскраво виділяються темніші або світліші плями. Вони бувають дуже неправильної форми, відрізняючись також розмірами, і часто поширені по всьому тілу; білі та жовті плями завжди облямовані жовтим. Морда до очей завжди чорна, і це забарвлення шерсті продовжується довгими смугами між очима і вухами по тім’ї, потилиці та спині. Вуха чорні, очі бурого кольору. Основа хвоста буро-жовтого кольору, середина чорна, а кінчик білий з жовтим.
Гієноподібний собака — найбільший собака Африки. Довжина тіла 76— 110 см, довжина хвоста 30—41 см, висота в загривку 78 см. Важить дорослий гієноподібний собака до 36 кг.
Кольбе вже інакше описує цих тварин, яких бачив у Капській колонії. Там їх називають дикими собаками. Вони часто забігають у готтентотські села і навіть у будинки європейців, але на людину не нападають, зате можуть заподіяти велику шкоду стадам овець.
«Ці собаки, — розповідав Гордон Кеммінг, — полюють зграями до 60 особин і дуже довго женуться за здобиччю, завдяки чому заганяють до знемоги і знесилюють найбільшу антилопу. На буйволів, проте, вони нападати не насмілюються і женуться за твариною доти, доки вона більше не має змоги бігти, збивають її з ніг і з’їдають за декілька хвилин. Людини вони бояться менше, ніж хижих звірів. Самки виховують своїх дитинчат у великих норах, які вони виривають у пустинних місцевостях. Коли до цих нір наближається людина, мати тікає, не захищаючи свого потомства. Спустошення, які вони роблять у стадах, дуже великі, оскільки собаки ці загризаюсь і калічать набагато більше овець, ніж їм треба для втамовування голоду. До свійських собак вони ставляться з великим презирством, сміливо чекають їхнього нападу, кидаються на них усі разом і звичайно вбивають своїх супротивників. Свійські собаки зі свого боку так само вороже до них ставляться і гавкають цілими годинами, коли навіть удалині чують голоси диких собак».
Дуже цікаво спостерігати, як полюють ці красиві та спритні тварини. Вони виділяють із стада велику і сильну антилопу, яка, знаючи своїх ворогів, негайно ж тікає. Вся зграя собак женеться за нею з гавкотом, виттям, вищанням — одне слово, здіймає дуже багато шуму, який здалека нагадує дзвін дзвоників. Полювання триває довго; антилопа через основну небезпеку забуває про всі інші. Не звертаючи уваги на людей, яких антилопа зазвичай уникає, вона мчить повз них; слідом за нею, не відстаючи, поспішає вся зграя собак. Вони біжать великими стрибками, галопом, весь час зберігаючи певний порядок. Коли стомлюються передні собаки, їхнє місце займають задні, які берегли свої сили, біжучи найкоротшими шляхами. Таким чином собаки чергуються, поки триває полювання. Нарешті антилопа стомлюється, і полювання наближається до кінця. Покладаючись на свою силу, вона обертається до ворогів і загрожує їм рогами. Довгі гострі роги описують дуги на рівні землі. Трапляється, що один або декілька собак при цьому дістають смертельні поранення, але в більшості випадків за декілька хвилин антилопа лежить на землі, видаючи останні стогони під гострими зубами собак.
«Дивні, зловісні створіння ці гієноподібні собаки з величезними вухами... Не побоялися якось напасти навіть на бегемота; вони стрибали гіганту на груди, і той, явно розгублений, дуже зрадів, коли людина, яка спостерігала цю сцену, відволікла розбійників пострілом. Відразу слідом за цим відчайдушна зграя оточила двох слонів, і ті боязко позадкували, піднявши догори хоботи».
Бернгард Гржімек
Гієноподібний собака поширений в Африці. У деяких місцевостях він живе постійно, тоді як у сусідніх його бачать рідко, що можна пояснити непосидючим способом життя цього собаки, оскільки він ходить слідом за тваринами, що мандрують. Це справжня степова тварина, і способом життя та звичками вона схожа на свійського собаку. Гієноподібний собака відшукує собі здобич і вдень, і вночі, збираючись у численні зграї, тому часто можна побачити такі зграї по 30—40 особин.
Варто зазначити, що гієноподібні собаки в неволі розмножуються і, що особливо важливо, народжують до десяти щенят за один раз.
«Не зайвим буде згадати, — говорить католицький чернець Цукеллі, — про ту тварину, яка відчуває інстинктивну ненависть до всіх інших лісових тварин і всіх їх переслідує. Це особливий вид диких собак, які ганяються за дичиною, але від наших вовків дуже відрізняються... Вони проганяють диких звірів, хоча самі до них належать. До людини ж ставляться доброзичливо і не завдають їй жодної шкоди, тому їх спокійно допускають у села і навіть на подвір’я. Ненависть гієноподібних собак до хижих звірів така велика, що вони нападають навіть на найбільших, наприклад на левів і пантер, і перемагають їх своєю численністю. Вбиту вдень здобич вони ввечері ділять між собою, а якщо від неї що-небудь залишиться, то тягнуть це в села, щоб і людям від них що-небудь перепало. Вони будуть полювати протягом декількох днів доти, доки абсолютно не очистять певну місцевість від диких звірів; тоді вони вирушають далі і там починають все заново».