Котячі, родина (Felidae)
Найдосконаліший тип хижаків. Видові ознаки котів здаються другорядними порівняно з тими особливостями, які відрізняють один від одного окремі види інших родин. Лев зі своєю гривою і рись із волохатими вухами та коротким хвостом все-таки залишаються кішками, точнісінько так, як і наш свійський кіт або леопард. Навіть гепарда, який значно відрізняється від інших кішок, якого треба уважно розглянути, перш ніж ми дізнаємося про його справжню природу.
Котячі — родина ссавців ряду Хижі. У котячих м’язисте, вкрите густим хутром тіло. Зубів у них менше, ніж у решти хижих (не більше тридцяти), тому морда коротка, а голова в цілому виглядає округлою. На передніх ногах — по п ять пальців, на задніх — по чотири. Забарвлення зазвичай від сіруватого до рудувато-бурого, як правило, зі смугами, плямами, крапками або розетками (тобто кільцеподібними групами тям). Зуби пристосовані до розрізання м'яса, а язик укритий дрібними, загостреними і спрямованими назад твердими виступами, які дозволяють, мов тертушкою, зішкрібати м'ясо з кісток і допомагають чистити власну шерсть. У всіх котячих, окрім гепарда, кігті, коли остання фаланга пальців загинається вгору і назад, утягуються в захисні «піхви» на лапі.
Коти забезпечені дуже значними знаряддями для захисту і нападу. Зуби у них жахливі: ікла мають вигляд тонких, довгих, гострих, на кінці злегка загнутих конусів, які набагато довші за інші зуби і під час укусу утворюють глибокі, часто смертельні рани. Дуже маленькі різці майже непомітні поряд із цими великими іклами, і навіть могутні з гострими трикутними зубцями і вістрями кутні зуби, добре пристосовані для розрізання м’яса і сухих жил, здаються порівняно з ними незначними. Зубам цілком відповідає м’язистий язик, примітний тим, що поверхня його вкрита тонкими роговими, заломленими назад шипами, які сидять на великих бородавках. Язик цей доповнює озброєння рота. Шипи котячого язика досить гострі, щоб при посиленому лизанні подряпати до крові ніжну шкіру; крім того, язик доповнює дію зубів, які за своєю будовою можуть служити тільки для розрізання м’яса на шматки, а для роздавлювання їжі зовсім не пристосовані. Зуби складають, проте, не єдину зброю котів: вони можуть дуже зручно схоплювати здобич і навіть завдавати смертельні рани своїми страшними пазурами.
Котячі нападають на найрізноманітніших тварин, від мишей до великих копитних. Вони зазвичай підкрадаються до здобичі або влаштовують на неї засідку, щоб зробити швидкий, короткий стрибок. Щоб убити жертву, котячі частіше за все перекушують їй зверху шию, але великих тварин на зразок буйвола нерідко хапають за горло або за морду і душать.
Та частина ступні, яка торкається землі, здається у кішок дуже короткою і закругленою, унаслідок того, що останній суглоб пальців піднятий догори; таким чином, під час ходіння останні суглоби пальців не торкаються землі і зберігають тим самим від притуплення розташовані на них серпоподібні великі і дуже гострі кігті. У стані гніву і збудження сильний мускул, сухожилля якого прикріплюється до нижнього боку суглобів пальців, опускає його, подовжує ступню і перетворює її на страшне знаряддя, що навряд чи трапляється у інших тварин. Така будова лап служить причиною того, що на слідах кішок ніколи не помітно відбитків кігтів. Усі коти ходять чудово, але повільно, обережно і майже нечутно; вони швидко бігають і можуть робити стрибки, довжина яких у декілька разів перевищує довжину їхнього тіла. Лише дуже небагато з великих котів не здатні лазити по деревах, більша ж частина робить це дуже майстерно. Хоча кішки і не люблять води, але все-таки плавають добре, якщо це необхідно.
Котячі здатні чути дуже високі звуки — з частотою до 50 000 Гц, що більш ніж удвічі перевищує можливості людського вуха. Раніше вважалося, що вони позбавлені колірного зору, але, за даними низки досліджень, принаймні свійські коти розрізняють деякі кольори.
Серед чуттів у котів найкраще розвинені слух і зір: слух, без жодного сумніву, відіграє найважливішу роль під час полювання. Коти чують щонайменший шум на великій відстані і чудово оцінюють будь-який звук: від їхньої уваги не вислизають обережні кроки здобичі і тихе шелестіння піску під ногами тварин. Зір не так добре розвинений. Зблизька кішка бачить краще. Зіниця у більшості видів має круглу форму і в темряві, а також під час збудження, значно розширюється, але залишається круглою; у дрібних видів зіниця поперечно-довгаста і також здатна дуже розширюватися (під впливом яскравого світла вона стягується у вузьку смужку, при роздратуванні ж і в темряві стає майже зовсім круглою). Після зору ми повинні згадати про дотик, який виявляється як в активному обмацуванні, так і в тонкому сприйнятті випадкових відчуттів. Для обмацування служать головним чином довгі вуса із боків рота, щетинки над очима. Якщо відрізати котові вуса, то цим поставиш його в найнеприємніше становище: він робиться, у повному розумінні, безпорадним і втрачає здатність до діяльності або, принаймні, виявляє неспокій і невпевненість в своїх рухах, які, проте, зникають, коли вуса знову відростають. Лапи також дуже добре пристосовані для дотику. Коти вельми чутливі до всіх зовнішніх подразнень і виявляють очевидне невдоволення при неприємному відчутті і, навпаки, велике задоволення, якщо відчуття приємне. Нюх і смакові чуття стоять майже на одному рівні розвитку; можна навіть припустити, що смак дещо краще розвинений, ніж нюх. Незважаючи на шорсткий язик, більша частина кішок дуже чутлива до смакових відчуттів і понад усе любить злегка солоні і солодкі речовини, особливо рідини тваринного походження, як, наприклад, кров і молоко. Органи ж нюху можуть збуджуватися лише дуже запашними речовинами. Дивна пристрасть деяких котів до дуже запашних рослин, наприклад валеріани і котячої м’яти, дає право припустити, що нюх у них розвинений слабо.
Котячих найчастіше поділяють на 37 сучасних видів, які включають у чотири роди: Felis, Panthera, Unciа і Асіпопух. До роду Felis (коти) традиційно включають дрібних тварин із тридцятьма зубами. Зазвичай до цього ж роду відносять рисей, у яких 28 зубів, але іноді їх виділяють в особливий рід Lynx. Рід Panthera (великі коти, пантери) об'єднує великих звірів, які можуть ревти. Здатність видавати рев пов'язана з особливостями їхнього під'язикового апарату й голосових зв’язок. Під!язиковий апарат — це структура, яка розташовується між язиком і гортанню, підтримуючи їх обох. У пантер під’язиковий апарат не цілком скостенілий — на місці однієї з кісточок у ньому знаходиться гнучка зв'язка, яка дозволяє гортані роздуватися. Крім того, їх голосові зв'язки неподілені й утворюють трубчасту структуру, що функціонує як дуже ефективний звукоутворювальний пристрій. У снігового барса (ірбіса) голосові зв'язки іншого типу, і він видає швидше виск, ніж рев, а тому часто виділяється в особливий рід Uncia.
Коти водяться у всіх частинах Європи, Азії та Америки; в Австралії їх немає, якщо не брати до уваги здичавілих свійських кішок. Вони живуть на рівнинах і в горах, у сухих піщаних і в вологих низовинних місцях, як у лісах, так і на полях. Деякі підіймаються досить високо в гори і трапляються там на значній висоті над рівнем моря, другі живуть у порослих чагарником відкритих степах і пустелях, треті віддають перевагу сирим місцям на берегах річок і озер, зарослих очеретом. Дерева постачають їм усе необхідне для життя; передусім кішки знаходять там зручні притулки, у яких можуть ховатися для того, щоб нападати на здобич і ховатися від ворогів. Невеликі коти використовують як притулки дупла дерев, ущелини в скелях, покинуті лігва інших ссавців; великі види ховаються в гущавині чагарників. Лише дуже небагато які нападають на здобич удень, але часто боязко втікають, зустрівши опір. Більшість котів — нічні тварини.
Коти — переважно нічні тварини. Вони добре бачать у темряві, оскільки серед світлочутливих клітин сітківки ока у них переважають палички, які сприймають слабке світло. Проте в цілковитій темряві коти сліпі, як і інші тварини. Вони чудово бачать і вдень: налаштованість ока на той чи інший рівень освітлення залежить переважно від ширини зіниці, яка регулює кількість світла, що потрапляє на сітківку. Зіниця у кішок являє собою вертикальну щілину; така її форма ефективніша за нашу — круглу. При дуже яскравому освітленні щілиноподібна зіниця закривається майже повністю, пропускаючи мінімум світла, тоді як кругла не може звужуватися до цятки: цього не дозволяють зробити оточуючі її тканини райдужної оболонки, які деформуються, утворюючи складки. Водночас при сутінковому освітленні щілиноподібна зіниця, розширюючись, набуває округлої форми, і світло вільно проникає всередину ока.
Коти живляться м’ясом різноманітних хребетних, але, поза сумнівом, віддають перевагу ссавцям. Деякі види частіше за все полюють на птахів, інші, хоч і небагато, їдять м’ясо плазунів, наприклад черепах; нарешті, є такі, які не гребують і рибою. Безхребетних тварин коти їдять рідко. Усі коти живляться переважно тією здобиччю, яку самі убили, і лише дуже небагато їдять падло, і то лише у тому разі, коли воно залишилося від власної здобичі.
За способом нападу майже всі коти схожі один на одного. У пошуках здобичі вони зазвичай крадуться обережними нечутними кроками, уважно озираючись і чуйно прислухаючись до всього довкілля; щонайменший шерех привертає їхню увагу. У зігнутому положенні, а то й поповзом підкрадаються вони до здобичі, прагнучи триматися під вітром, і нарешті за один або декілька стрибків наздоганяють свою жертву, схоплюють її своїми страшними лапами за потилицю або за боки, валять на землю і встромлюють у неї кілька разів свої зуби; потім вони трохи розкривають щелепи, але так, щоб спіймана тварина не змогла втекти, уважно дивляться на здобич і знову кусають. Навіть великі коти побоюються нападати на тих тварин, від яких чекають відчутного опору, і зважуються на це лише тоді, коли з досвіду знають, що вийдуть переможцями з майбутньої боротьби. Навіть лев, тигр і ягуар спочатку бояться людини і боязко від неї відходять, але коли побачать, наскільки вона слабка і безпорадна, то стають страшними її ворогами. Хоча майже всі коти чудово бігають, вони зазвичай утримуються від тривалого переслідування здобичі, якщо перший напад їх був невдалим. Коти пожирають свою здобич на тому місці, де її впіймали, тільки годі, коли почуваються в цілковитій безпеці; зазвичай же вони тягнуть убиту або смертельно поранену тварину до прихованого місця і пожирають її там. Якщо місцевість багата на здобич, коти стають надзвичайними ласунками і з’їдають тільки кращі частини жертви, решта дістається дрібнішим хижакам, які мешкають поблизу.
Самки народжують, як правило, декількох котенят і лише рідко одне; у більшості випадків їх буває не більше шістьох. Виховує дитинчат мати, а батько піклується про них тільки в окремих випадках. Кішка з котенятами — надзвичайно приваблива картина; материнську ніжність і любов видно в кожному її русі і в кожному звуці її голосу, який стає незвичайно м’яким і ласкавим. У сімейному лігві спостерігача вражає чистота, до якої з найранішого віку привчає мати своїх дитинчат; вона безупинно їх лиже, чистить, гладить, приводить лігво до ладу. Вона захищає дитинчат від ворогів із повною самовідданістю, а великі кішки в цей час робляться надзвичайно небезпечними. У багатьох видів мати мусить захищати своїх дитинчат і від батька, який їх часто пожирає, особливо поки вони ще сліпі; ймовірно, тому всі самки котів старанно дбають про те, щоб по можливості приховати свій притулок. Коли дитинчата трохи підростуть і стануть схожими на справжніх котів, самець їх уже не чіпає, і тоді починається веселе життя котенят, які мають явну схильність до забав і різних ігор. Природні здібності котів чітко виявляються в кожному русі котенят: їхні дитячі ігри полягають головним чином у підготовчих вправах до того серйозного полювання, яким вони займатимуться, коли стануть дорослими. Усе, що рухається, привертає їхню увагу, почувши щонайменший шум, котенята нашорошують вуха. Спочатку вони найбільше граються з материнським хвостом, із часом ігри стають серйознішими. Мати тоді приносить їм невеликих тварин, напівживих або зовсім живих, і випускає на потіху котенятам, які ревно і терпляче переслідують їх. Нарешті, мати бере їх з собою на полювання, і тут вони навчаються володіти собою, раптово нападати на здобич. Тільки коли котенята всього навчилися і стали зовсім самостійними, вони відокремлюються від матері і потім досить довго ведуть самотнє, бродяче життя.
Котячі — аборигени всіх континентів, окрім Австралії й Антарктиди. Цікаво, що до появи людини їх не було на Мадагаскарі, незважаючи на близькість його до Африки. Перші котячі з \явилися наприкінці еоцену, приблизно 38 млн. років тому, у Північній Америці та Євразії. Утворилися вони від примітивних хижаків родини Міациди, схожих на куниць, або віверових.