Пума, або кугуар (Felis concolor)

Найчудовіший вид одноколірних американських кішок. Північні американці називають його пантерою, а гаучо — левом. Довжина тулуба цієї тварини 1,2 м, хвоста — 65 см, висота в загривку — 65 см. Густа, коротка і м’яка шерсть дещо густіша на животі, ніж на спині. Шерсть загалом темного жовтувато-червоного кольору, на спині вона найтемніша; на животі — червонувато-біла; кінцівки з внутрішнього боку і груди світліші, шия біла; вуха зсередини — білі, а ззовні — чорні. Голова сіра, кінчик хвоста темний. Відмінності в кольорі між самцями і самками відсутні, а між дитинчатами і старими особинами вони дуже помітні. Забарвлення старих пум не скрізь однакове: на півдні вони світліші, майже сріблясто-сірі, в Мексиці та Сполучених Штатах Америки — частіше темно-руді і навіть буро-сірі.

Пума (кугуар) — ссавець з роду Кішки. Довжина тіла досягає 197 см, хвоста — 82 см. Поширена в Америці від Канади до Патагонії, головним чином у гірських лісах.

кугуар

Кугуар поширений не тільки в усій Південній Америці, від Патагонії до Нової Гренади, але і за Панамським перешийком, у США і навіть у Канаді. Вибирає собі місце заселення залежно від характеру місцевості. В лісистих країнах він віддає перевагу лісу перед відкритим полем; найбільше полюбляє узлісся і вкриті високою травою рівнини. Проте кугуара часто можна побачити в пампасах довкола Буенос-Айреса, де немає лісів — він досить майстерно ховається там в траві. Мабуть, йому не подобаються береги річок і взагалі місцевості, які часто заливаються водою. Як багато хижаків, кугуар не має постійного місцеперебування. Вдень спить на деревах, у кущах або у високій траві; увечері та вночі вирушає за здобиччю. Під час своїх набігів він за одну ніч долає величезні відстані, так що мисливець рідко може його підстерегти на тому місці, де він напередодні убив яку-небудь тварину.

Тепер у багатьох місцях пума винищена повністю або майже повністю. В Канаді та в СІЛА уціліли пуми тільки на заході і подекуди біля гирла Міссісіпі й у Флоріді.

кугуар

Коли кугуар хапає свою жертву, він перш за все перегризає їй горло і вилизує кров. Дрібних тварин він з’їдає цілком; у крупних зазвичай з’їдає тільки передню частину, а решту зариває, за спостереженнями Азари, в пісок або прикриває травою. Наситившись, він вибирає зручне місце для нічлігу, але рідко біля своєї здобичі, частіше йде від того місця на півмилі і більше. Наступної ночі, якщо йому не вдається добути іншої їжі, він повертається до заритих залишків вчорашнього обіду; якщо ж трапиться інша здобич, він не чіпає більше падла. Кугуар часто не задовольняється однією жертвою, тому власники великих стад вважають його своїм най-злішим ворогом. Він ніколи не відносить свою здобич далеко від того місця, де убив її. Рідко нападає на великих тварин, таких як коні, мули, воли і корови. Навіть собак не чіпає, хоча часто крадеться безпосередньо поблизу жител.

Дитинчата пуми, що народилися після 96-денної вагітності, відрізняються зовнішнім виглядом від своїх батьків. Загальна довжина тіла 25—30 см; довжина тулуба 15—18 см. Переважний колір їхньої м’якої шерсті — сірувато-бурий; на спині він темніший, а на животі переходить у світло-сірий; ззовні по всьому тілу йдуть довгасті, поздовжні та поперечні чорні плями. Хвіст вкритий білими і чорними смужками, що чергуються; шия сірувато-чорна; внутрішній бік ніг вкритий світло-сірими плямами і смужками.

кугуар

Про розмноження пум ми до останнього часу майже не мали жодних відомостей. Від натуралістів, які спостерігали в Америці цих тварин, ми знаємо, що під час тічки самки і самці, що жили доти окремо, зближуються. Самка після тримісячної вагітності народжує 2—3 сліпих дитинчат, із плямистою шерстю, яких вона ховає в траві. Незабаром вона бере їх із собою на полювання, а згодом, дуже скоро, зовсім кидає. Цим обмежувалися наші відомості. Декілька тварин жили у мене в неволі, і я встиг зробити деякі спостереження. Як у майже всіх великих кішок, які тривалий час мали правильний догляд, тічка в кугуарів буває двічі на рік, взимку і влітку.

Кажуть, що вона здійснює стрибки до шести метрів і навіть більше. Очі її великі та спокійні, погляд зовсім не лютий. Уночі і у сутінках бачить краще, ніж удень, але непомітно, щоб і сонячне світло дуже засліплювало її. Нюх у пуми слабкий, але слух чудовий. Зустрічей з людьми і собаками уникає. Гензель говорить, що коли зовсім немає здобичі і тривалий голод доводить її майже до нестями, пума іноді нападає на людину. Звичайна її здобич — дрібні слабкі ссавці: коати, агуті, паки, лані, ягнята і лошата, які вже відокремлені від матері. Навіть моторні мавпи і швидконогі американські страуси стають об’єктами її нападів, тому що вона так само легко перестрибує з дерева на дерево, як і бігає по землі.

Самка пуми, яка народжувала неодноразово, — ніжна мати, як і більша частина кішок, але перших своїх дитинчат вона часто загризає до смерті і навіть з’їдає. Молоді пуми розплющують очі на дев’ятий або десятий день і незабаром після того починають рухатися жвавіше. Спочатку вони дуже неповороткі, хитаються і спотикаються, падають навзнак і незграбно підповзають до матері. Вже після 5—6 тижнів вони починають гратися одне з одним і з матір’ю або принаймні з її хвостом. На 10—12-й тиждень починають бліднути плями, і після першого линяння вони стають схожими на батьків. Разом із цим дитинчата вже стають самостійними і більш-менш майстерними хижаками.