Козел альпійський, або козеріг альпійський (Capra ibex)
Що належить до родини Порожнисторогі — горда, струнка і показна тварина з тулубом 1,5—1,6 м завдовжки, 80—85 см заввишки в плечах і масою 75— 100 кг. Тулуб його стиснений, шия середньої довжини, голова відносно маленька, але з великим опуклим лобом; ноги сильні і середньої висоти. Роги є у обох статей. У старих козлів вони досягають значних розмірів і товщини, вигнуті назад і дещо в сторони дугою або у формі півмісяця. Біля кореня роги товщі. Роги самця досягають завдовжки 80—100 см при масі 10—15 кг. У дорослої самки вони відносно малі, не більше 15—18 см, у розрізі майже круглі, мають незначні поперечні складки і просто заломлені назад. У перший же місяць життя у дитинчати з’являються ознаки рогів; в однорічного козерога вони є ще коротким пеньком, на якому біля самого кореня видно перший поперечний наріст; на рогах дворічного козла з’являються вже два-три роздуті рубці. У трирічної тварини роги досягають 45 см, а кількість рубців значно збільшується. У дорослих козерогів може бути до 24 таких рубців. Хутро козла грубе і густе, взимку довше, грубіше, кучерявіше і тьмяніше, ніж улітку. На верхній частині тулуба хутро коротше і густіше, ніж на нижній. На задній частині шиї і на потилиці шерсть подовжується і має вигляд гриви; крім того, у старих самців на загривку закручується чуприна, а під нижньою щелепою росте маленька борода не менше 5 см, якої немає у молодих козенят і кіз. На решті тіла хутро майже однакової довжини. Забарвлення хутра залежить від віку і пори року. Влітку переважає рудувато-сірий колір, узимку — жовтувато-сірий або чалий.
Кінцівки гірських козлів і баранів пристосовані до пересування по нерівній гірській місцевості. Нижня поверхня їхніх копит увігнута, а краї гострі, тому копита міцно чіпляються за каміння і тим самим допомагають тварині пересуватися по, здавалося б нездоланних, кручах.
Згідно з давніми описами, козероги населяли раніше всі вершини Швейцарських Альп, а в доісторичну добу водилися навіть у передгір’ях. Під час римського панування вони були, мабуть, численні.
«Як сміливо й швидко стрибає ця тварина з однієї кручі на іншу, — розповідає старий Геснер, — важко навіть повірити, якби сам не бачив цього. Де є хоч найменша точка опори для його роздвоєних і гострих копит, там він не бачить жодної перешкоди для досягнення за декілька стрибків будь-якої кручі, наскільки високою вона не була б і на якій би далекій відстані вона не стояла від іншої скелі».
Козероги ходять стадами різної чисельності; старі козли приєднуються до стада тільки під час спаровування, у решту часу вони ведуть самітницький спосіб життя. Самки з дитинчатами цілий рік живуть у нижчих горах, ніж самці, які до того прив’язані до високих круч, що тільки брак поживи або сильні холоди можуть змусити їх спуститися нижче. Пекучу спеку альпійські козероги зносять набагато важче, ніж сильний холод. Козероги пасуться ночами в лісах, але тільки-но зійде сонечко, як вони негайно починають дертися на вершини, відшукуючи для відпочинку найтепліші і найвищі місця, обернуті на схід або на південь.
Голос козерога схожий на свист сарни, тільки він більш протяжний. Переляканий козеріг видає коротке чхання, розгніваний — голосно фиркає крізь ніздрі, маленьке дитинча мекає. Зір у тварини розвинений краще за інші чуття. Розумовими здібностями він обдарований тією ж мірою, як і всі козли.
Раціон їхній складається із смачних альпійських трав, бруньок, листя і молодих пагонів, особливо їх цікавлять кріп, полин, чебрець, бруньки і гілки карликових верб, беріз, альпійських рододендронів. Улюбленими їхніми ласощами вважається сіль, і тому вони воліють триматися тих гір, де є солончаки.
Час спаровування припадає на січень. Козероги невтомно б’ються могутніми рогами. Через п’ять місяців після спаровування, наприкінці червня або на початку липня, самка народжує одне або двоє дитинчат, які за розмірами майже дорівнюють новонародженому свійському козеняті. Сірий колір його хутра настільки схожий на загальний тон каміння, що навіть найпильніше соколине око не в змозі помітити або відрізнити козеняти від скелі.
Окрім людини, ворогів у альпійського козерога небагато. Великі хижі птахи, наприклад ягнятник, переслідують маленьких козенят, але майже завжди безуспішно завдяки пильності їхніх матерів. Найзгубніше впливають на козерогів несприятливі умови їх існування, особливо взимку і навесні. За дослідженнями Вільчека, у Валь-Саваранші велика кількість козерогів щороку гине через обвали, сходження лавини, притому жертвами катастрофи стають частіше дорослі, сильні козероги.
Найзлішим ворогом козерогів завжди була і буде людина, особливо браконьєр. Полювання на альпійських козерогів у тому вигляді, як вона проводиться, може вважатися найнебезпечнішою справою у світі. Альпійський козел — тварина дуже рідкісна, і браконьєр змушений іноді по 8—14 днів вичікувати його, переважно просто неба.