Щілинозуб кубинський (Solenodon cubanus)

Тулуб майже 30 см завдовжки, хвіст дорівнює приблизно 30 см. Голова, боки шиї і черево забарвлені в брудненький охристо-жовтий колір, решта частин тіла в чорний, а хвіст у синювато-чорний. Довге волосся на спині біля кореня жовте, а на кінцях чорне, деякі ж із них або зовсім жовті, або зовсім чорні. Батьківщиною тварини слід вважати Кубу.

Мускусні, з різким запахом залози розмістилися у щілинозуба під пахвами і на крижах, а соски — в паховій ділянці.

Подібно до справжніх землерийок, ця тварина веде переважно нічний спосіб життя і має звичай спати вдень у якомусь добре прихованому притулку. У деяких гірських місцевостях щілинозуб не є рідкістю. Коли мисливці переслідують його, звір передусім ховає голову, сподіваючись, що його не знайдуть, і залишається спокійно лежати, тому можна підійти та схопити його за хвіст.

У щілинозуба слина, мабуть, отруйна.

У неволі щілинозуб охоче бере їжу, але оскільки погано пережовує її, то м’ясо йому треба давати дрібно нарізаними шматочками, щоб він не вдавився. Чистота є необхідною умовою його добробуту. Щілинозуб охоче йде у воду і почувається там, мабуть, добре, тим більше, що йому випадає при цьому нагода без жодних зусиль угамувати спрагу, тоді як під час пиття на землі йому дуже заважає довгий кінець хобота.

Щілинозуби зовсім не плодючі: двічі на рік їхні самки народжують одне або троє дитинчат.

Його різкий голос нагадує то свиняче хрокання, то пташиний крик; часом тварина кричить, як молодий сич. Щілинозуб легко розпалюється і тоді вельми своєрідно наїжачує шерсть. Курка або якась інша маленька тварина, що йде повз нього, надзвичайно хвилюють його, і він прагне схопити їх. Спійману здобич щілинозуб, як яструб, розриває своїми довгими, кривими кігтями. Час від часу з його шкіри виділяється червонувата, масна, смердюча рідина.