Ягуар (Panthera onca)
У всій постаті ягуара виражається більше сили, ніж спритності, тому він здається навіть дещо важкуватим у ході. Тіло його не таке довге, як у леопарда або тигра, і кінцівки, порівняно з тулубом, коротші, ніж у цих кішок. Цілком дорослий ягуар завдовжки 145 см від початку морди до кореня хвоста і 68 см від цього місця до кінця хвоста. Хутро його коротке, густе, блискуче та м’яке; на горлі, нижній частині шиї, грудях і животі довше, ніж на решті тіла. У більшої частини екземплярів шерсть червонувато-жовта, за винятком внутрішності вуха, нижньої частини морди, щелеп, горла і взагалі нижньої частини тулуба та внутрішнього боку кінцівок, де переважає білий колір. Усе хутро вкрите почасти невеликими чорними круглими або довгастими неправильними плямами, почасти великими плямами або кільцями, які облямовані жовтувато-червоними або чорними смужками і мають посередині одну або дві чорні плями.
Ягуар, ссавець родини Котячі. Довжина тіла 150—180 см, хвоста до 75 см. Поширений головним чином у тропічних і субтропічних лісах Америки. Ягуари добре лазять і плавають; активні вдосвіта і смерком.
Ягуар виходить на лови у вранішні або вечірні сутінки або світлими, місячними ночами, але ніколи не полює серед дня або темними ночами. Усі великі хребетні тварини, яких ягуар може подолати, служать для нього поживою. З будь-якого погляду це небезпечний розбійник. Яка не важка його хода, він може у разі потреби рухатися вельми спритно і швидко. Сила його, порівняно зі зростом, дуже велика і може порівнюватися тільки з силою лева або тигра. Органи чуття добре розвинені: зір гострий, слух чудовий, проте нюх, як майже у всіх кішок, не особливо гострий; однак тварина чує здобич на досить великій відстані. Таким чином, ягуар має усе необхідне, що потрібно небезпечному хижакові. Утім, звір не розбірливий у поживі. Азара знаходив у його посліді голки їжака, Ренгер у його шлунку — частини щурів і агуті, з чого можна дійти висновку, що ягуар полює і на дрібних тварин. Крім того, в очеретах він вправно підкрадається до болотяних птахів, а з води вельми майстерно ловить рибу. Ягуар не щадить, як стверджує Пеппіг, навіть кайманів.
Ягуар живе на лісистих берегах великих річок і струмків, на узліссях лісів, поблизу боліт і взагалі в болотистих, вкритих високою травою і очеретом місцевостях. У відкритому полі або в глибині великих лісів він показується рідко і лише в тих випадках, коли перекочовує з однієї місцевості в іншу. Там, де його застане сонце, він лягає в густу траву або в гущавину лісу і проводить там день. Подібно до тигра, любить дряпати кігтями м’яку кору. Каплер запевняє, що ягуар трапляється досить часто і в Гвіані.
Ягуар дуже небезпечний для великої рогатої худоби, а також коней, мулів, особливо для молодняка. На волів і биків він нападає рідко, але ті мужньо йдуть на хижака і змушують його втікати. Навіть корови успішно захищають від ягуара своїх телят, проте при цьому часто бувають самі важко поранені. Коні та мули легко стають його здобиччю, якщо підходять близько до лісу.
Свою назву ягуар дістав від індіанців гуарани, які називають його «ягуаретте», тобто «собаче тіло». Ягуар поширений на великій території, від Буенос-Айреса і Парагваю через усю Південну Америку до самої Мексики та південно-західної частини США.
Ягуар хапає свою здобич у воді так само легко, як і на суші; на деревах він не полює, хоча досить вправно залазить на них, рятуючись від переслідування.
Невеликих тварин ягуар з’їдає негайно ж зі шкірою та кістками; але у великих тварин він об’їдає тільки м’які частини, не виявляючи пристрасті до жодних із них особливо, тільки нутрощів не чіпає. Наситившись, він повертається до лісу, але віддаляється не більш як на чверть години ходи від того місця, де їв, і там засинає. Увечері або наступного дня вранці ягуар повертається до вбитої тварини і обгризає її повторно, залишаючи рештки шулікам.
Якщо ягуар упіймав якусь тварину оддалік лісу, то відносить її з собою в гущавину. Свою здобич він, буває, переносить і через річку. Одного разу ягуар убив коня, недалеко від житла Азара, і волочив його спочатку кроків шістдесят полем, а потім перетягнув через швидку річку на протилежний берег. Ягуар ніколи не вбиває більш як одну тварину під час полювання, чим відрізняється від інших видів великих кішок.
Ягуар, ще мало знайомий із людьми, шанобливо поступається їм під час зустрічі дорогою або з цікавістю стежить за ними здалека.
«1819 року, — пише Ренгер, — незабаром після мого прибуття в Асунсьйон, я був свідком одного полювання з подією, яка, на щастя, мала комічний результат. Ягуар плив із протилежного берега річки. Троє іноземних матросів, незважаючи на застереження парагвайця, схопили рушницю, кинулися в човен і попливли назустріч ягуарові. Наблизившися на відстань одного або двох метрів, передній матрос вистрілив і поранив ягуара. Не встигли матроси схаменутися, як ягуар вхопився за борт човна і вскочив у нього, попри удари веслами і прикладом. Тоді матросам нічого не залишалося, як кинутися самим у воду і пуститися вплав до берега. Ягуар же влігся в човні і спокійнісінько поплив униз річкою. Помітивши за собою погоню інших мисливців, звір зіскочив у воду і врятувався на найближчому березі».
Розповідають, що, коли люди випадково вдень натрапляли на ягуара, їм вдавалося налякати його гучними і дружними криками, і це свідчення видається нам правдоподібним, наскільки дозволяють судити спостереження за іншими кішками. Пеппіг говорить, що на рівнині Майнаса і року не минало без людських жертв. Ягуари з’являлися серед білого дня в населених місцевостях і викрадали собак, які складають їхню улюблену поживу.
У незайманих лісах біля підніжжя Перуанських Анд ягуар живе, за свідченням Чуді, переважно поблизу сіл; він цілу ніч бродить навкруги них і викрадає то собаку, то свиню, а іноді й людину. Він не тільки не боїться людей, але сам нападає на самотніх подорожніх і, зморений голодом, серед білого дня проникає до лісових сіл. Але Каплер, який жив у Гвінеї майже 45 років, говорить: «Дотепер був тільки один випадок, коли ягуар напав на людину і загриз її, хоча на плантаціях він часто нападав на рогату худобу або свиней». Зі всього вищесказаного можна дійти висновку, що ягуар не у всіх місцевостях однаково небезпечний для людини, що він живиться, як і тигр, винятково тваринами, викрадає переважно худобу і лише в окремих випадках ласує людським м’ясом.
Ягуар залишається в одній і тій самій місцевості доти, доки знаходить у ній достатньо поживи і його не дуже турбують. Інакше він віддаляється до іншого місця. Мандрує зазвичай уночі, причому не боїться пробігати населеними місцевостями; навіть найширші річки не є для нього перешкодою, оскільки він відмінний плавець.
Під час розливів річок ягуари йдуть з островів та лісистих берегів і наближаються до населених місцевостей, де заподіюють людям і худобі великої шкоди. У містах гавкіт собак і натовпи людей лякають ягуара, і він прагне сховатися. Рани, завдані хижаком, завжди дуже небезпечні, і не стільки через їхню глибину, скільки через те, що зуби і кігті звіра не дуже гострі, тому, кусаючи і дряпаючи, він здавлює і рве тіло.
Більшу частину року ягуар живе сам, як стверджує Ренгер; тільки в серпні та вересні, коли настає час злучки, самки і самці сходяться. «Якщо під час злучки зійдуться одна самка і декілька самців, то між ними відбувається боротьба, в результаті якої найслабші віддаляються. Самець і самка залишаються разом не більше 4—5 тижнів, потім знову розходяться. Як довго триває вагітність самки — безумовно сказати не можу. Якщо судити з часу, який проходить між злучкою і появою на світ дитинчат, вона, ймовірно, триває три — три з половиною місяці. Самка народжує двоє, рідко троє дитинчат. Це відбувається в найнепроникнішій гущавині лісу або в ямі біля вирваного з корінням дерева. Мати ніколи не відходить далеко від своїх дитинчат у перші дні їхнього життя й у разі щонайменшої небезпеки перетягує їх у зубах на інше місце. Материнські почуття в ній дуже розвинені, вона з люттю захищає своїх дитинчат і переслідує викрадача цілими годинами. Після шести тижнів маленькі ягуари вже всюди супроводять матір. Спершу вони ще ховаються в гущавині, поки мати полює, але скоро самі починають підстерігати здобич. Коли вони досягають розмірів звичайного мисливського собаки, мати кидає їх, але якийсь час вони залишаються ще разом із нею». Забарвленням молоді ягуари відрізняються від батьків, але вже з сьомого місяця вони стають цілком схожими на них.