Куниця лісова (Martes martes)
Красива і граціозна хижа тварина, тулуб якої досягає 55 см довжини, а хвіст 30 см. Хутро з верхнього боку темно-буре, біля морди чале, на лобі і на щоках світло-руде; боки і черево дещо жовтуваті, лапки чорно-бурі, а хвіст темно-бурий; за вухами по потилиці проходить вузька темна смуга. Між задніми кінцівками розташована світло-руда пляма, оточена темною облямівкою. Від цієї плями іноді відходить світло-руда смужка до самого горла. Горло і нижня частина шиї забарвлені в красивий жовтий колір, схожий на колір яєчного жовтка, що є головною відмітною ознакою цього виду. Густе, м’яке і блискуче хутро складається з досить довгої і жорсткої ості та короткого тонкого підшерстка, який на передній частині тіла світло-сірий, а ззаду і на боках жовтуватого кольору. На верхній губі чотири ряди вусових щетин, і, крім того, є окремі щетини біля внутрішнього куточка очей, на підборідді і на горлі. Узимку забарвлення темніше, ніж улітку. Самка відрізняється від самця блідішим забарвленням спини і не такою світлою плямою на горлі. У молодих тварин горло і нижня частина шиї забарвлені світліше.
Довжина тіла куниці 45—58 см, хвоста 16—28 см, вага близько кілограма.
Зона поширення куниці тягнеться на всі лісисті краї Північної півкулі Старого Світу. У Європі ми її знаходимо у Скандинавії, Росії, Англії, Німеччині, Фракції, Угорщині, Італії та Іспанії. В Азії вона водиться до Алтаю і витоків Єнісею. Куниці живуть у листяних і хвойних лісах, і чим густіша, темніша і відокремленіша лісова гущавина, тим більше там живе куниць. Вони живуть виключно на деревах і лазять так добре, що жоден хижий ссавець не може з ними в цьому порівнятися. Куниця обирає собі лігвом дупла дерев, покинуті гнізда диких голубів, хижих птахів і білок. Цілий день вона зазвичай залишається у своєму лігві, надвечір, часто ще до заходу сонця, вирушає по здобич. Із ссавців хапає навіть досить великих, наприклад зайців і молодих косуль, але також і дрібних, наприклад мишей. Тихо підкрадається до них, раптово кидається і швидко загризає. Утім, напад на таких великих тварин становить виняток; частіше за все вона полює на дрібних гризунів, які живуть на деревах, — на білок і сонь. Зайця хапає в лігві або тоді, коли він їсть, а водяного щура переслідує, як то кажуть, навіть у воді. Серед птахів куниця чинить такі ж спустошення, як і серед ссавців. Усі лісові птахи повинні вважати її своїм страшним ворогом, особливо куріпки і тетерки. Тихо підкрадається вона до того місця, де спить куріпка, і, перш ніж та встигне озирнутися, куниця вже кидається на неї, розгризає череп або прокушує шийні артерії. Вона спустошує гнізда всіх птахів, відшукує кубла диких бджіл і краде звідти мед, їсть також і плоди, наприклад лісові ягоди, а якщо пробереться в сад — то стиглі груші, вишні і сливи. Коли поживи в лісі бракує, куниця стає сміливіша й іноді навіть наближається до людського житла. Вона проникає до курників і голубників і чинить там такі ж самі спустошення, що й тхір або ласка.
Лісова куниця мешкає у всій Західній Європі, від Північної Іспанії, Південної Італії, Сардинії і Балеарських островів до Британії та Скандинавії. У всій європейській частині Росії до правобережжя Обі, на півдні — до Північного Казахстану.
Період спаровування у куниць припадає на кінець січня або початок лютого. Наприкінці березня або на початку квітня у самки народжується від трьох до чотирьох дитинчат, які лежать у кублі, вистеленому м’яким мохом, у дуплі дерева, рідше у гнізді білки або сороки, іноді між камінням. Мати з великою самовідданістю піклується про своє потомство і, щоб захистити його від небезпеки, ніколи не віддаляється далеко від кубла. Вже після декількох тижнів дитинчата йдуть за нею. У разі щонайменшої небезпеки мати попереджає дитинчат і примушує їх ховатися в лігві.
Різних ягід і плодів куниця їсть чимало — чорницю, морошку, горобину, навіть вишні, сливи, груші. Багато неперетравленого насіння розносять куниці по лісах і ніби засівають їх цими ягодами. На Кавказі, говорить професор А. Н. Формозов, куниця «сприяє розселенню дуже цінної деревної породи — тиса». У шлунках куниць знаходили до двохсот тисових насінин. їдять вони і мед диких бджіл, личинок джмелів, ос, жуків. А якщо сильна куниця зловить зайця, то розгризе його на шматки і всі їх заховає на деревах.
На куницю полюють переважно через цінне хутро. На полювання на куницю треба брати дуже злого собаку, який сміливо хапає і міцно тримає хижака, оскільки той хоробро кидається на свого супротивника, і тому поганий собака часто його боїться. Куниця досить легко потрапляє в капкани, які ставлять спеціально на неї і добре маскують; ловлять її також і в інші пастки. Хутро куниці найдорожче зі всього хутра, одержуваного від європейських тварин, і за своїми достоїнствами порівнюється хіба що з хутром соболя.
У куниці запліднена яйцеклітина не розвивається відразу. Спаровування у куниць відбувається в середині літа, а ембріон починає розвиватися тільки в середині зими. У результаті видимий час вагітності складає 230—245 днів, хоча реально ембріон розвивається набагато швидше. У поносі куниці зазвичай 3—5 дитинчат, іноді — до 8.