Пірникоза (Podiceps cristatus)
Належить до родини Пірникозові. У шлюбний період на голові птаха помічається прикраса у вигляді одного перистого пасма, що розгалужується вгорі та створює два ріжки, та розкішного, довгого, складеного з розсуканих пер коміра, який охоплює боки голови і горло. Верхні частини тіла блискучого чорно-бурого кольору; дзеркальце на крилах, утворене малими маховими перами, ділянка щок — білі; комір — іржаво-червоний, скраю чорно-бурий; нижня частина тіла блискучого атласно-білого кольору, з боків укрита іржавими і чорно-сіруватими цятками. Самка відрізняється від самця меншими розмірами, але не забарвленням. Довжина дорослого птаха досягає 95 см, розмах крил — 66, довжина крила — 18 см.
Пірникози — водоплавні птахи (21 вид) із родини Podicepedidae. Характеризуються наявністю лопатевих пальців, гострого дзьоба, витонченої прямої шиї і практично цілковитою відсутністю хвоста. Поширені в усьому світі.
Пірникоза трапляється усюди на всіх відповідних озерах і водних просторах Європи, найчастіше на півдні. На півночі вона з’являється навесні після танення снігу, у квітні, і залишається на своїй батьківщині найдовше до кінця листопаду; а там, де море не замерзає, вона перекочовує до нього і залишається зимувати; деякі птахи, прямуючи за напрямом берегів, перелітають до Південної Європи і Північної Африки.
Навесні пірникози з’являються парочками, але восени охоче об’єднуються в більші товариства, в яких налічується іноді до 50 і більш птахів і які разом подорожують на південь. Улітку пірникози перебираються на більші ставки чи озера, подекуди порослі комишем і очеретом. їм потрібна досить велика площа водної поверхні, аби принаймні в середині вони могли бути в безпеці від мисливського дробовика.
Велика пірникоза населяє мулисті, багаті на рослинність водоймища майже у всій Європі, за винятком півночі. Трапляється також у Середній Азії, на півдні Сибіру, у Північній і Північно-Західній Африці. З північних країн па зиму відлітає на південь. Живиться водяними комахами і дрібними водяними хребетними.
Кожна пара має свою ділянку гніздування, і там, де водна площа дає можливість гніздитися декільком або багатьом парам, перед початком на-гніздного періоду відбувається чимало бійок; переможеним врешті-решт доводиться втікати, шукаючи порятунку від переслідування переможців.
Гніздо влаштовують біля очерету, комишу або ситника близько від межі цієї рослинності з чистими ділянками води й оддалік суші; часто птах його мостить зовсім на відкритому місці на воді, тоді прикріплює до декількох стебел. Ширина його досягає близько 30 см, висота приблизно 15 см. Ложе гнізда надзвичайно плоске, але з часом поступово вдавлюється під вагою птаха, який сідає на нього. Пірникоза залазить у гніздо з певною обережністю, ніби вповзає в нього, але все-таки випускає у воду те чи інше яйце. Кладка складається в середньому з чотирьох яєць, які наполовину лежать у вогкості; вони мають завдовжки близько 52 мм і 35 мм у поперечнику, спочатку бувають чисто-білого кольору, але скоро стають брудного глинисто-жовтого. Самець і самка сидять на яйцях навперемінно. Пташенят водять і самець, і самка, але обов’язки сторожа самець здебільшого бере на себе. Спочатку пташенятам підносять у дзьобі дрібні личинки комах, пізніше їх кладуть уже на воду, й одночасно пташенята навчаються пірнати.