Куріпка сіра (Perdix perdix)
Належить до родини Фазанові, відрізняється від червоних куріпок передусім кольором оперення і відсутністю шпоркової бородавки. Голова її бура, спина сіра з іржаво-червоними поперечними смужками, черевце біле з каштаново-бурою плямою; по грудях і обох боках черевця проходить широка попелясто-сіра смуга; рульові пера іржаво-червоні, махові — матового чорно-бурого кольору. Вона водиться у всій Європі, окрім Північної Росії, і в Західній Азії. Рівнинам вона віддає перевагу перед горами і потребує для свого добробуту оброблених і різноманітних угідь; уникає густих лісів, але селиться на узліссях; особливо ж любить вона болотисті місцевості.
Сіра куріпка — невеликий птах завдовжки до 26 см, забарвлений у непоказний сірувато-бурий колір і схожий на ті грудки глини в полі, серед яких проходить його життя. Сіра куріпка досить звична майже у всій Європі, за винятком більшої частини Піренейського півострова, північно-східної частини Європи і значної території Скандинавії. Поширена також у степах і лісостепах Азії. Була завезена свого часу до Америки і Нової Зеландії, де добре прижилася і розмножується. Живиться рослинами, насінням і комахами. Перелітає лише на невеликі відстані. На зиму зазвичай не відлітає, хоча їй у багатосніжні зими і доводиться терпіти від браку поживи, оскільки корм стає недоступним.
Молоді куріпки залишаються жити на тій галявині, де вони народилися, і якщо в якомусь місці ці птахи зникнуть, то воно довго пустує і лише поступово заселяється куріпками з сусідніх ділянок. Ця куріпка так само вправно уміє ховатися, як і її родичі, користується для цього заглибленнями в грунті, а в рівних місцях притискається до землі. Політ куріпки, хоч і не важкий, але вимагає від птаха значних зусиль і скоро стомлює його; він неохоче підіймається високо в повітря і рідко пролітає великі відстані. Куріпка миролюбна і дуже ніжна до своїх пташенят. Сім’я часто приймає під своє заступництво осиротілих пташенят, і дорослі птахи поводяться зі своїми прийомними дитинчатами так само дбайливо, як і з власними. Гніздо їхнє складається з простого заглиблення в землі і вистилається прутиками; наприкінці квітня або на початку травня самка кладе 9—17 яєць і терпляче насиджує їх близько місяця, тоді як самець вартує де-небудь поблизу і попереджає її про небезпеку. У вихованні пташенят обоє батьки беруть однакову участь: батько охороняє і захищає їх, а мати водить і годує; якщо ж самка вмирає, то самець бере на себе її обов’язки.
Як і більшість інших курячих, сірі куріпки дуже плодовиті: у кладці буває 10—20, іноді й більше яєць. Якщо з якоїсь причини гніздування було порушено, парочка робить другу і третю спробу в липні і навіть у серпні. Сидить на гнізді самка, а самець вартує поблизу. Пташенята починають з \являтися за 24 дні після відкладання першого яйця. Щойно пташенята з'являються на світ, як сім'я покидає гніздо. Від першого дня життя вони самі дістають собі корм.
У найраннішій молодості куріпки живляться майже виключно комахами; потім домішують рослинні речовини, що становлять згодом їх головну поживу.
Усі чотириногі хижаки небезпечні, головним чином, для їхніх яєць і пташенят; яструби ж, сойки, ворони, шуліки та інші птахи переслідують як молодих, так і дорослих куріпок.