Капуцин звичайний, або білоплечий, білогрудий (Сеbus сарuсіnus)

Найвідоміший представник роду. Його ще називають «кайї». «Кайї» на мові гуаранів означає «мешканець лісу». Слово це було по-різному перекручене європейцями, і наразі воно менш уживане, ніж назва «капуцин», яка, втім, незвичайно вдала. Ця мавпа відома нам уже років із двісті і, мабуть, траплялася живою на очі Ліннею, оскільки, описуючи її спосіб життя, він говорить таке: «Ходить, спираючись на зчленування, які з’єднують кисть із рештою кінцівки, не стрибає; сумна і постійно видає тужливі звуки, лякає ворогів жахливим криком; часте цівкає так само, як цикада, а розлючена гавкає, як собачка; загинає хвіст гвинтоподібно, часто обвиває його навколо шиї, пахне мускусом». Капуцина треба зарахувати до більших видів цієї групи, оскільки довжина його тіла досягає 45 см, а довжина хвоста — 35 см. Відмітною ознакою цієї мавпи є голий уже з ранньої юності, зморшкуватий або вкритий складками лоб світлого м’ясного кольору. Панівний колір більш чи менш темно-бурий; вкриті рідким волоссям скроні, бакенбарди, горло, груди і черево, а також плечі мають світло-бурий колір. Батьківщина цієї мавпи — південна частина Бразилії.

Капуцини — рід мавп родини Чіпкохвості. Довжина тіла 30—38 см, хвоста 38—50 см, хвіст погано пристосований до хапання. Кінцівки мають однакову довжину. Ікла великі. Мордочка гола. У деяких мавп волосся на маківці зібране в чубик, подібно до каптура у ченців-капуцинів. Волосяний покрив у більшості густий і м'який; колір сірий і коричневий. У білолобих капуцинів, яких часто тримають у неволі, колір мордочки світлий. Мозок добре розвинений.

Зазвичай капуцини трапляються невеликими сім’ями з 5—10 мавп, із яких більша частина — самки. Зрідка трапляються і самотні старі самці. Тварину цю важко спостерігати, оскільки вона дуже полохлива.

Зона поширення капуцина тягнеться за Південний тропік і за Анди. Він поширений скрізь від Багії до Колумбії й віддає перевагу тим лісам, у яких ґрунт не заріс низьким чагарником. Незрівнянно більшу частину свого життя капуцин проводить на деревах; він залишає їх тільки тоді, коли хоче пити чи відвідати маїсове поле. Удень він переходить із дерева на дерево, відшукуючи поживу, уночі відпочиває між сплутаним гіллям дерева.

Капуцина часто ловлять і приручають. Старі тварини не звикають до неволі: вони стають сумні, не приймають їжу, не робляться ручними і зазвичай помирають через декілька тижнів; навпаки, молода мавпа скоро забуває свободу, прив’язується до людини і, подібно до багатьох інших представників ряду, дуже скоро звикає їсти і пити те саме, що і людина. Капуцин, як і інші види того ж роду, вирізняється тихою вдачею, яка, мабуть, погано гармонує з його спритністю. Лягаючи спати, він згортається клубком і затуляє обличчя руками і хвостом. Спить він зазвичай уночі, а при великій спеці й опівдні; протягом решти дня він перебуває в постійному русі.

Довжина тіла капуцинів — 30—38 см, хвоста — 38—50 см, вага — 2—4 кг.

З органів чуття цієї тварини найкраще розвинений дотик. Капуцин короткозорий, а вночі і зовсім не бачить; чує він погано, тому до нього легко підкрастися. Ще слабше розвинений у нього, очевидно, нюх. Дотик замінює йому певною мірою інші слабко розвинені відчуття. Він виявився особливо розвиненим на руках, меншою мірою на ногах і зовсім не помітний у хвості. Звуки, які видає капуцин, змінюються відповідно до його настрою. Частіше за все доводиться чути тон, схожий на звук флейти, — цей звук він видає, мабуть, від нудьги. Якщо ж капуцин вимагає чогось, то він стогне. Коли він плаче, очі його наповнюються сльозами, які, проте, ніколи не течуть по щоках.

Ця мавпа відрізняє чоловіків від жінок; самці люблять більше жінок і дівчат, самки — чоловіків і хлопчиків.

У неволі капуцини нерідко злучаються і народжують дитинчат. У неволі мавпа схильна до багатьох хвороб, особливо до нежиті й кашлю, і, подібно до своїх родичів зі Старого Світу, досить часто хворіє на сухоти.