Орангутанг (Pongo pygmaeus)
Азійська людиноподібна мавпа. Від африканських людиноподібних мавп орангутанг («лісова людина») відрізняється надзвичайно довгими руками, що досягають ступень ніг, і клиноподібно або пірамідально загостреною на маківці головою з мордою, що дуже видається вперед; він має тільки дванадцять пар ребер. Поки він молодий, череп його схожий на дитячий.
Орангутанг — вид великої мавпи, споріднений шимпанзе, горилам і людині. Найбільша плодоїдна тварина в світі; відомо, що орангутанг їсть плоди не менш як 200 видів рослин. Мешкає в низинних тропічних дощових лісах Борнео (Калімантан) і Суматри, звичайно по берегах річок і поблизу гірських пасом; перебуває під загрозою зникнення.
Зріст найбільшого орангутанга-самця, вбитого Уеллесом, досягав 1,35 м, а довжина розпростертих кінцівок досягала 2,4 м, ширина обличчя — 35 см, обхват тіла доходив до 1,15 м. Тулуб тварини, на якому сильно виступає вперед живіт, широкий у стегнах; шия коротка і вкрита спереду складками, оскільки тварина має великий горловий мішок, який може надиматися; довгі кінцівки мають довгі кисті і пальці. Нігті плоскі, і на великому пальці задніх кінцівок їх часто не буває. Губи вкриті зморшками, сильно роздуті і видаються вперед; ніс зовсім плоский, і носова перетинка видається через ніздрі; очі і вуха малі, але схожі на відповідні частини обличчя людини. У ряду страшних зубів дуже виступають вперед ікла, нижня щелепа довша за верхню. Шерсть на спині обрідна і дуже рідка на грудях, але довша і густіша по боках тіла, де вона росте довгими пасмами. На обличчі шерсть росте у вигляді бороди; на верхній губі, підборідді, на черепі й на передпліччях вона настовбурчується вгору; на решті частин тіла спрямована вниз. Обличчя і долоні голі, груди і тильний бік пальців майже зовсім голі. Звичайно колір шерсті темно-іржавий, рудий, на спині і грудях темніший, на бороді світліший. Голі частини мають синюватий або сіруватий відтінок. Старі самці відрізняються від самок значно більшими розмірами, густою і довгою шерстю, особливо рясною на бороді, і характерними шкірястими наростами на щоках, які у вигляді півмісяця йдуть від очей до вух і верхньої щелепи, що, звичайно, значно спотворює обличчя цих мавп. У молодих тварин борода відсутня, зате шерсть їхня густіша і темніша.
Довгі і сильні руки надають йому можливість легко підійматися на найвищі дерева, щоб обривати плоди і молоде листя з гнучких гілок, які не можуть витримати його ваги, а також набирати листя і суччя, щоб зробити собі кубло.
Спокійний хід орангутанга через ліс є рідкісним і вражаючим видовищем. Він іде обережно, згорблений під вагою своїх довгих передніх кінцівок. Простягає довгу руку, хапає намічені гілки обома руками, випробує їх міцність, потім обережно перебирається на найближчий сучок, по якому і продовжує йти. Він ніколи не скаче і не стрибає, мабуть, також ніколи не поспішає, але посувається вперед так швидко, що людина, яка біжить по землі, його не пережене.
«Відомо, — говорить Усллес, — що орангутанг живе на Суматрі і Борнео, і є достатньо підстав вважати, що зона його поширення обмежується цими великими островами. Втім, на першому він трапляється набагато рідше. Орангутанг поширений на південно-західному морському узбережжі, але живе виключно в низовинних і болотистих лісах. У Садонзі його можна побачити тільки на рівнинах, багатих на воду і порослих первісним високим лісом. Над болотами височіє багато гір, заселених частково даяками, які розводять тут плодові дерева. Ці сади для орангутангів є привабливою приманкою; вони відвідують їх, щоб поживитися плодами, але па ніч ідуть назад, в болотистий ліс».
Кубло для сну орангутанг влаштовує майже щоночі, звичайно на невеликому дереві не вище 5—15 м над землею, ймовірно тому, що тут його менше турбує вітер. Даяки говорять, що під час негоди мавпа прикривається листям пандала і великими папоротями. Можливо, через це вважають, що мавпа будує собі на деревах щось на зразок хатини.
Орангутанг залишає своє кубло тільки тоді, коли сонце стоїть вже високо і роса на листі встигла висохнути. Середину дня він використовує на те, щоб добути собі поживу, але рідко повертається два дні поспіль до одного і того ж дерева. Наскільки я міг переконатися на власному досвіді, він живиться майже виключно плодами й іноді листям, бруньками і молодими пагонами. Незрілим плодам віддає перевагу перед зрілими, їсть також дуже кислі або дуже гіркі плоди. Надзвичайно полюбляє дуріани і поїдає ці дорогоцінні плоди у великій кількості, але ніколи не наважується перейти просіку, щоб добути їх.
Людини орангутанг, мабуть, не дуже боїться.
Даяки розповідають, що орангутанг майже ніколи не зазнає нападів з боку звірів у лісі, хоча бувають і винятки. Єдина істота, з якою він стає до бою, — це крокодил. Коли орангутанг не знаходить у джунглях достатньо плодів, то вирушає на берег річки по молоді пагони і плоди, що ростуть біля води. Тут і трапляється, що крокодил прагне схопити його, але орангутанг стрибає на нього, б’є руками і ногами, вбиває і роздирає на шматки.