Тушканчик великий, або заєць земляний (Allactaga major)
Належить до родини Тушканчикові ряду Гризуни. Тулуб його має 25 см, хвіст 30 см довжини. Голова дуже красива, зі жвавими витрішкуватими очима й абсолютно круглими зіницями, вуха великі, довгі та вузькі, довші за голову, і дуже довгі, сірувато-чорні, загострені вуса, розташовані з обох боків верхньої губи у вісім поздовжніх рядів. Задні кінцівки майже вчетверо довші за передні. Середній палець довший за інші, два бічних досягають тільки першого його зчленування, а інші ледве заслуговують на увагу: вони прикріплені так високо і водночас такі короткі, що під час ходи ніколи не торкаються землі, і тому цілком справедливо можуть бути названі нерозвиненими пальцями. Кігті на задніх кінцівках короткі, тупі, майже копитоподібні, на передніх — довгі, криві та гострі. Шкура на спині червонувато-бурого кольору з блідо-сіруватим відтінком, боки і верхня частина стегон трохи світліші, живіт і ноги з внутрішнього боку білі. Від верхньої частини стегон до хвоста тягнеться довгаста, як смуга, біла пляма, майже точнісінько така на передній частині задніх ніг. Хвіст до китиці рудувато-жовтого кольору, а сама китиця спочатку чорна, а кінчик її білий і має форму стріли.
Земляний заєць живиться усілякими рослинами. Головну поживу його складають цибулини; але і від комах він не відмовляється, іноді, ймовірно, з’їдає степового жайворонка або принаймні його яйця і пташенят. Він обгризає кору кущів, а в соковитих степових рослин з’їдає лише наймолодші пагони. Самка протягом літа народжує 5—6 дитинчат у своєму теплому лігві, вистеленому власною шерстю. Дитинчата з матір’ю залишаються до зими. З настанням зими земляний заєць впадає у сплячку. У міру наближення зими він особливо ретельно зовні затикає ходи і згортається в клубок у м’якому кублі. Засинає він вже на початку вересня і з’являється зовні свого житла не раніше другої половини квітня.
Хоча земляного зайця можна також побачити в Південно-Східній Європі, особливо в степах біля Дону і в Криму, проте Азія завжди залишається його справжньою батьківщиною. На північ він водиться не далі 52° північної широти, зате межа його поширення тягнеться до Східної Монголії. Подібно до того, як єгипетський тушканчик населяє пустелі Африки, так земляний заєць живе у відкритих рівнинах степів Південної Європи й Азії, переважно на глинистому ґрунті. Заєць уникає сипучого піску, який не має достатньої твердості для його ходів і нір; він товариський, як і його родичі, але живе невеликими групами.
Земляний заєць — найбільший представник тушканчиків, з довжиною тіла до 26 см, хвоста — до 30 см.
Удень земляний заєць відпочиває, ховаючись у своєму майстерно побудованому житлі, з настанням сутінків поневіряється в його околицях. У рухах схожий на єгипетського тушканчика. Коли він спокійно пасеться, то, подібно до кенгуру, бігає на всіх чотирьох лапах, але коли рятується втечею, то втікає стрибками виключно на задніх лапах. У разі щонайменшої небезпеки втікає, навіть коли пасеться спокійно, і тоді постійно підводиться на задні лапи, щоб переконатися в безпеці. Якщо його переслідують, то скаче він не прямо, а по можливості зиґзаґом, поки не втомить свого переслідувача або не знайде зручної нори, в якій негайно ховається. Ці нори побудовані іншими йому подібними тваринами і являють собою досить майстерні споруди. Зазвичай прості, хоч і дуже звивисті ходи ведуть зовні у скісному напрямку до головного ходу, який нерідко кілька разів розгалужується, а звідти до просторої улоговини, яка, у свою чергу, з’єднується з декількома бічними відділеннями. Другий хід веде в протилежному напрямку з нори догори, під саму поверхню землі, ним вони рятуються втечею. У мить небезпеки вони пробивають його остаточно і таким шляхом майже завжди рятуються, оскільки ніхто з ворогів, що його переслідують, не може знати, де знаходиться отвір. У земляного зайця є своєрідна звичка затикати всі ходи житла, як тільки він увійшов до нього, але саме це і є надійною ознакою його присутності. Перед отвором головного ходу постійно навалена більша чи менша купка землі, як ми це бачимо біля більшості нір тварин, що риють нори. Зазвичай в одній і тій самій норі земляних зайців живе 2—3 пари.
