Собачка лучний чорнохвостий (Cynomys ludovicianus)

Який належить до родини Білячі ряду Гризуни, поширений у Північній Америці. Дорослий лучний собачка досягає завдовжки майже 40 см, з яких близько 7 см припадає на хвіст. Шерсть на спині світло-червонувато-бура, перемішана з сірим і чорнуватим волоссям, на животі брудного білого кольору; короткий хвіст на кінчику має буру перев’язку. Назву «лучний собачка», що остаточно закріпилася тепер щодо цієї тварини, спочатку дали перші дослідники, старі канадські трапери — мисливці на хутряних звірів, які назвали так цього звіра через його голос, схожий на гавкіт. Великі поселення лучного собачки, які називають селами, розташовуються звичайно на низовинних лугах.

Риючи суху землю, лучний собачкавикидає грунт задніми кінцівками. Вертикальний хід до його його притулку йде на глибину до трьох метрів і більше, а бічні ходи ведуть до декількох окремих житлових камер.

Примітний той факт, підтверджуваний декількома спостерігачами, що лучний собачка поділяє своє житло з двома ворожими цьому маленькому гризуну тваринами. Часто можна бачити, як ці гризуни, земляні сови і гримучі змії прямують до однієї і тієї ж самої нори. Гейєр припускає, проте, що тут не може бути й мови про дружнє співжиття цих таких різних тварин і що з часом гримуча змія повністю винищує таке поселення лучних собачок, пожираючи їх одну за одною. Втім, таку думку Гейєра треба вважати помилковою.

З настанням холодів, у жовтні та листопаді, наші лучні собачки впадають у зимову сплячку. Зиму вони проводять у своєму лігві, навесні всі знову з’являються на поверхні. Якщо взимку випадають теплі дні, то їхній сон ненадовго уривається.