Цивета африканська (Civettictis, або Viverra civetta)
Належить до родини Віверові, зростом дорівнює приблизно собаці середніх розмірів, але більше схожа на кішку. У неї опукла, широка голова з дещо загостреною мордою, короткими, гострими вухами і криво прорізаними очима із круглою зіницею. Тіло витягнуте завдовжки і належить до найтовщих у всій родині. Хвіст середньої довжини або дорівнює за довжиною приблизно половині тіла. Кінцівки середньої довжини, а нижні боки лап укриті шерстю. Не дуже довге хутро густе, грубе і досить обрідне; грива тягнеться уздовж середньої лінії шиї та спини і помітна ще навіть на хвості; тварина може її піднімати. На красивому попелясто-сірому, іноді дещо жовтуватому тлі виступають численні круглі та кутасті чорно-бурі плями різного розміру, які розташовані у різних особин по-різному. Хвіст, досить густий, має близько 6—7 чорних кілець і закінчується чорно-бурим кінчиком. Тіло тварини завдовжки близько 70 см, хвіст — 35 см, висота в загривку — 30 см.
Батьківщина цивети — Африка, і головним чином західна її частина, а саме Верхня і Нижня Гвінея. Вона трапляється і в Східній Африці, але лише окремими екземплярами. У Гвінеї цивета живе, кажуть, на безплідних плоскогір’ях і горах, бідно порослих деревами та кущами. Подібно до більшості видів своєї родини, вона швидше нічна, ніж денна тварина. Удень вона спить, увечері виходить по здобич і відшукує дрібних ссавців та птахів. Кажуть, що яйця птахів складають її улюблену поживу. У разі потреби вона поїдає і земноводних і навіть плоди та коріння.
У неволі їх утримують у спеціальних хлівах або клітках і годують м’ясом і особливо птахами. Якщо вони спіймані молодими, то не тільки набагато краще зносять втрату свободи, а й стають дуже скоро ручними і довірливими. Сильний запах мускусу, видаваний ціветами в неволі, робить їх такими, що їх ледве терплять люди зі слабкими нервами. У Паризькому ботанічному саду одну цивету тримали п’ять років. Вона завжди видавала запах мускусу. Якщо її дратували і вона сердилася, то у неї випадали з мішка маленькі шматочки пахучої маси — цибет, але зазвичай вона спорожнювала мішок лише через 14—20 днів. На волі тварина для спорожнення мішка треться об дерева і каміння; у клітці вона притискає його до жердин. Завдяки цьому мішку людина і звернула увагу на цивету. Раніше цибет служив лікарським засобом; наразі він входить як істотний складник до багатьох пахощів.
