Летяга звичайна (Pteromys volans)

Належить до родини Білячі ряду Гризуни. Поширена в північній частині Східної Європи і майже по всьому Сибіру. Тварина ця значно менша за нашу білку, тулуб всього 16 см завдовжки, довжина хвоста 10 см, або разом із довгим волоссям 13 см, а маса дорослої тварини рідко перевищує 180 г. Густе, м’яке, шовковисте хутро влітку на спині блідо-буре, літальна перетинка і кінцівки зовні темніші, сіро-бурого кольору, живіт білий, а хвіст зверху блідо-сірий, а знизу світло-іржавий. Усе волосся верхньої частини тулуба біля кореня темно-сіре, а на кінцях значно світліше, на нижній частині тулуба одно-колірно-біле. Взимку хутро стає довшим, густішим і світлішим, тому вся спина разом із хвостом здається сріблясто-сірою, хоча основне забарвлення хутра зовсім не змінюється.

У гризунів-летяг уздовж тіла між передніми і задніми кінцівками напнута складка шкіри — так звана літальна перетинка, яка при ковзаючому польоті від дерева до дерева розкривається, як парашут. Пухнастий хвіст відіграє роль керма. Летяги живляться плодами, насінням і комахами. Вдень вони звичайно сплять, а з настанням сутінків починають жваво снувати в повітрі між деревами. Різні роди летяг поширені в Північній Америці, в Північній Європі, Північній, Східній і Південній Азії. Найбільші летяги — цейлонські та передньоіндійскі: довжина їхнього тіла з хвостом складає близько 60 см. Шерсть летяг непоказного сірого кольору.

Летяга мешкає у великих березових або змішаних лісах, що складаються з ялиці, сосни і берези. Живе завжди на деревах поодинці або парами. Вдень вона спить у дуплах дерев або в кублах, згорнувшись, клубком, як ліщинова соня, і прикривши себе хвостом, а з настанням сутінків виходить. Рухи її так само моторні, як і денної білки, відмінно лазить, вправно стрибає з однієї гілки на іншу і за допомогою літальної перетинки, що широко розкривається, долає відстані в 20—30 метрів. Щоб перелетіти таку відстань, летяга забирається на саму верхівку і стрибає звідти на нижні гілки наміченого дерева. На землі вона настільки ж безпорадна і не впевнена в собі, наскільки спритна і моторна на деревах. Бігати їй дуже заважає літальна перетинка, яка теліпається складками з обох боків тулуба.

Пожива летяги складається з горіхів, насіння різних рослин, з ягід, березових бруньок, молодих пагонів і сережок, у разі потреби тварина задовольняється також молодими сосновими пагонами і бруньками. Під час їди летяга сідає на задні лапи, як справжня білка, і підносить поживу до рота передніми лапами. Взагалі вона цілком схожа на білку і відрізняється від неї тільки тим, що належить до нічних тварин. Подібно до всіх своїх родичів, летяга дуже охайна: постійно чиститься і кладе свої нечистоти виключно на землю. З настанням холодів вона впадає в зимову сплячку, яка часом уривається, оскільки вона спить тільки в морозні дні; якщо морози не сильні, вона прокидається і принаймні дві години на день присвячує пошукам поживи. Для сплячки вона готує собі звичайно або одне зі своїх старих кубел, або влаштовується в гнізді якого-небудь птаха. Своє власне кубло вона влаштовує в дуплистих деревах якомога вище над землею, вистилає його м’яким мохом або пухкою землею і цим самим прикриває і законопачує вхід. У такому кублі вона народжує влітку 2—3 дитинчат. Вони з’являються на світ голими та сліпими і досить довго залишаються в безпорадному стані, потребуючи постійних турбот про себе. Вдень мати закутує їх своєю літальною перетинкою, щоб зігріти, і так їй зручніше їх годувати; вночі ж, ідучи на пошуки здобичі, вона дбайливо прикриває своє молоде потомство мохом. Через 6 днів після народження у них прорізуються різці, а ще через 10 днів відкриваються очі, і потім на тілі починає рости шерсть. Восени летяги влаштовують спільне велике кубло, де й живуть усі разом.

Незважаючи на погане хутро, на цю тварину постійно полюють і кожну зиму винищують її у великих кількостях.