Вилоріг (Antilocapra аmеrісаnа)
Своїм виглядом нагадує сильну антилопу. Загальна довжина його тіла — 1,5 м; на хвіст припадає 17—20 см; висота в холці — 80 см, а біля крижів — 20 см. Голова випнута вперед і звужується поступово до морди. Лоб втиснутий, біля очей помітні опуклості; очі великі, темні, виразні; на верхній і нижній повіці є щетинисті вії. Вуха досить довгі і гострі, зовнішній край їх відігнутий, внутрішній у верхній частині утворює виїмку. Шия коротка, тулуб не здається дуже товстим, тому що тримається на досить високих і струнких ногах, хвіст короткий, трохи звужений донизу, більше нагадує обрубаний хвіст деяких порід оленя, ніж хвіст антилопи; копита гострі, схожі на овечі.
Вилоріг — вид парнокопитих ссавців (Antilocapra аmеrісаnа), поширений у напівпустинних регіонах західної частини Північної Америки. Це останній з тих, що вижили, представник родини Antilocapridae, раніше досить поширеної на континенті. Єдина рогата тварина, що скидає рогові чохли щороку, і єдина з порожнисторогих з розгалуженими рогами (не плутати з оленячими рогами). Самець може досягати висоти в загривку 1 м; самка менша. Шкура бура, нижня частина тіла, боки до половини і нижня частина шиї білі. Самки народжують по двоє дитинчат після 8-місячного періоду вагітності.
Дуже густе хутро вкриває все тіло. Тільки невелике голе кільце оточує ніздрі, і вузька смужка між ними вкрита обрідним волоссям. Шерсть утворена довгим, хвилястим, ламким і жорстким волоссям без підшерстка. Вона подовжується на потилиці і крижах у вигляді невеликої гриви завдовжки 7—10 см. Роги оточені немов пухнастим вінком волосся, на вухах і ногах шерсть значно коротшає і рідшає. Хутро забарвлене в три різні, один від одного відмінні кольори, що надає цій тварині значної строкатості. Красивий ніжний рудувато-чалий колір вкриває більшу частину шиї, всю спину і верхню частину стегон, на зовнішньому боці ніг і вух він набуває рудувато-жовтого відтінку. Боки, нижня частина черева і верхня частина ніг — білі; того ж кольору внутрішня частина вух і плямочки під ними, а також губи, підборіддя, горло, груди до плечей. Волосся на хвості теж біле; тільки біля самого хвоста проходить темна смуга. Нарешті, верхня частина морди від верхівки до кінця носа, вузька смужка навкруг очей і за щоками, довгаста, майже прикрита волоссям пляма, що має вигляд щілини і оточує вивідний отвір залози, середина потилиці і кінці волосся гриви чорно-бурого кольору. Посередині лицьової частини тягнеться червонувато-бура смуга; очі обведені блідо-іржавим, оскільки волосся біля своєї основи сіре, а кінці його жовтувато-бурого кольору. Роги і копита чорні. Роги бувають в обох статей, але, за свідченням Тільмана, вони розгалужуються тільки у самця. Роги розташовані посередині лоба, над самими очима круто підіймаються вгору і лише на кінці заломлені гачком. Зовнішня поверхня рогів не має ні кілець, ні борозен, але надзвичайно шорстка, груба та горбиста і місцями вкрита короткими гострими гульками. У самців роги сягають 25—30 см у довжину, у самок — 8—10 см.
Вилоріг скелетом і внутрішньою будовою тіла нагадує інших антилоп. Його довгий і низький череп дуже схожий на череп оленя і примітний своїми пеньками від рогів, що з боків стиснуті, а спереду тонкі, наче лезо ножа.
Вилоріг поширений по всьому заходу Північної Америки: від Саска-чевана до Ріо-Гранде, і від Міссурі до берегів Тихого океану. Улюблене місцеперебування вилорога — вкриті травою прерії.
Пожива вилорогів складається переважно з соковитої трави; крім того, вони їдять мох, коріння, а може, й гілки дерев. Солону воду і чисту сіль надзвичайно люблять, як і всі жуйні, тому живуть переважно біля тих місць, де фунт просочений сіллю. Біля солончаків вони часто лежать годинами, після того, як удосталь налижуться солі та нап’ються води.
Бачать вилороги далеко, чують чудово і за декілька сотень кроків чують ворога, що крадеться за вітром. Чуйні та полохливі, відносно розумні і дуже обережні, вилороги вміють для своїх денних стоянок вибирати такі місця, звідки їм все видно довкола; вони вміло використовують напрям вітру і, крім того, завжди виставляють сторожу. Вилороги уникають людського житла, але свійських тварин не цураються і навіть часто безпечно пасуться неподалік від корів і коней.
Гін у них починається у вересні. Близько шести тижнів самці знаходяться у збудженому стані і б’ються між собою. Найперші дитинчата народжуються у травні, найпізніші з них з’являються в середині червня. Зазвичай самка народжує двох дитинчат, схожих кольором хутра на батьків, тільки на ньому ще немає плям. Однорічні самки рідко приносять більш як одне дитинча. Після двох тижнів молодий вилоріг може разом із прудконогою матір’ю рятуватися від переслідування вовка або інших чотириногих ворогів. Приблизно в червні в обох статей з’являються короткі, тупі конусоподібні ріжки, які в грудні досягають 2—5 см завдовжки, але з того часу ріжки більше не ростуть, а скоро зовсім відпадають, і на їхньому місці виростають нові.