Дюгонь (Dugong dugong)

Належить до родини Дюгоневі ряду Сирени. Дюгонь досягає завдовжки 3—5 м. Коротка і товста шия безпосередньо переходить в тулуб, який рівномірно заокруглений, від шиї до середини товщає, а потім поступово тоншає до хвоста. Передні ласти знаходяться недалеко від вушних отворів, ближче до нижньої частини тулуба, і не дуже довгі, але широкі; їхній передній край заокруглений, задній загострений, пальці зовсім непомітні, і наявність їх можна визначити лише на дотик; кігтів немає зовсім. Хвіст утворює плоске горизонтальне плесо, що має форму півмісяця. На короткій товстій морді особливо видається, за словами Клюнцингера, плоска верхня губа, яка ззаду відвисає більше, ніж спереду, і під якою знаходиться товстий м’ясистий валик. Валик цей ззаду з’єднаний зі своєрідною роговою пластинкою, яка вкриває міжщелепну кістку; така ж сама рогова пластинка є й на нижній щелепі. Нижня губа також утворює м’ясистий валик, ззаду різко притуплений. Ніздрі, що сидять на верхній частині морди, розташовані дуже близько одна від одної і складаються з двох серпоподібних щілин. Очі невеликі, яйцеподібні, вирячкуваті, чорного кольору; знаходяться в косій щілині, біля якої на верхньому краї помітні вії, що сидять півколом. Повік не буває, але є мигальна перетинка, і, крім того, очі можуть закриватися стисненням шкіри, що їх оточує. Вуха позначені лише маленькими круглими отворами.

Дюгонь — виключно водяний вид ссавців із ряду Sirenia (Dugong dugong), що живе в теплих прибережних водах у мілких бухтах і естуаріях повсюдно — від Червоного моря до Індійського і Тихого океанів. Добре адаптований до життя у водіг обтічне тіло має товстий шар підшкірного жиру; у нього поганий зір, але гарний слух. Передні кінцівки великі, пальці з'єднані, утворюючи ласти. Задні кінцівки відсутні, і хвіст розташований горизонтально, як у кита. Дюгонь може залишатися під водою до 10 хв. Ніздрі дюгоня закриваються клапанами, коли він їсть морські водорості та іншу рослинність. Єдине дитинча народжується у воді, і мати носить його на плавцях.
Занесений до Червоної книги МСОП.

Верхня частина тіла вкрита гладенькою шкірою, яка має сірувато-синій свинцевий колір, а на голові і уздовж спини набуває жовтувато-зеленого відтінку; на нижній частині тіла шкіра зморшкувата, вкрита рубцями і має блакитно-м’ясний колір із поодинокими довгастими плямами. На всьому тілі спостерігаються короткі, тонкі, але досить міцні щетини, які на верхній губі мають вигляд голок. Ласти зовсім голі.

Дюгонь поширений в усіх частинах Індійського океану і сполучених з ним морів. Його досить часто знаходять біля південних берегів Китаю, в усіх морях, що оточують Зондські острови; на північ він поширений до половини Червоного моря, де всі прибережні жителі його добре знають.

Дюгонь живе переважно в морі й лише зрідка — в прісній воді річкових гирл, але ніколи не заходить в річки. Він тримається біля берегів, а в морі заходить лише до межі рослинності на дні. Улюбленим місцеперебуванням цього звіра можна вважати мілкі бухти, де сонце вільно проникає до дна моря і тому рослинність там особливо добре розвивається. На берег він, ймовірно, ніколи не виходить; якщо іноді й знаходили дюгоней на суші, то слід припустити, що їх викинуло на берег припливом і через свою неповороткість і лінощі вони не могли повернутися в свою стихію, а вважали за краще дочекатися наступного приливу. В мілких місцях дюгонь підіймається приблизно щохвилини на поверхню води, висовує ніс, а іноді і верхню частину тіла, вдихає свіже повітря, а потім тихо і спокійно занурюється знову у воду. За словами рибалок, дюгони живуть парами і лише зрідка — невеликими сім’ями, проте це стосується швидше тварин, що живуть в Аравійській затоці, оскільки в інших частинах Індійського океану їх іноді бачили великими стадами. Всі спостерігачі говорять, що рухи дюгоня украй повільні й незграбні, але сила хвоста його дуже велика. Траплялося іноді бачити дюгоня, який, ліниво лежачи на дні моря, відривав своїми твердими товстими губами водорості, що ростуть на схилах і на дні. Ці рослини є його основною поживою, і якщо на певному місці їх вдосталь, то він, ймовірно, тримається того місця довго.

Звичайно розміри дюгоня не перевищують 3 м (самки дещо дрібніші за самців), але окремі особини можуть досягати 5,8 м у довжину.

Органи чуття у нього розвинені слабо. Дюгонь звичайно пихтить або глухо стогне, ці звуки у молодої тварини більш різкі. Розповідають, що особини обох статей захищають одна одну під час небезпеки. Кілька разів спостерігали, що самець дбайливо плив за пораненою самкою і прагнув захистити її від переслідувачів ударами свого сильного хвоста. Спаровування і народження дитинчат відбувається взимку, з чого видно, що вагітність триває близько року.

Дитинча народжується близько метра завдовжки і смокче принаймні протягом року, причому мати притискає його ластом до грудей. Пізніше воно іноді залазить на спину матері, щоб відпочити на спокійному місці. Після року дитинча відлучається від молока і починає самостійне життя.