Вікунья (Vicugna vicugna)

Належить до родини Верблюдячі ряду Мозоленогі. За своїми розмірами вона стоїть між ламою і пако, відрізняється ж від обох більш тонкою короткою і в’юнкою шерстю. Тім’я, верхня частина шиї, тулуб і стегна забарвлені в особливий жовтогарячий колір (колір вікуньї); нижня частина шиї і внутрішній бік кінцівок — яскраво-жовтого кольору, шерсть на грудях, яка досягає 12 см завдовжки, і нижня частина живота — білі.

Висота вікуньї в загривку — 85—120 см, вага самців — 60 кг, самок — 40 кг.

Протягом дощової пори року вікуньї живуть на хребтах Кордильєрів, де рослинність надзвичайно мізерна. Вони залишаються постійно на лугах, порослих травою, через те, що їхні копита м’які і чутливі. Спекотної пори року спускаються в долини. Пасуться майже цілий день. Під час тічки самці б’ються між собою за першість у стаді, що складається зазвичай з 6—15 самок. У кожному стаді може бути тільки один самець. Самець тримається за два-три кроки від свого стада і ретельно оберігає його, тоді як самки безтурботно пасуться. У разі наближення щонайменшої небезпеки ватажок подає знак гучним посвистом і швидко стає на чолі стада. Самки рідкісною вірністю і прихильністю винагороджують пильність свого ватажка і, якщо його поранять або вб’ють, бігають навкруг нього з гучним свистом.

Гін у квітні — червні. Вагітність триває 11,5 місяців, дитинна народжується в сезон дощів. Вага новонародженого 4—6 кг. Статева зрілість настає в 2 роки. Тривалість життя в природних умовах — близько 10 років, у неволі — 15—24 роки.

У самки народжується одне дитинча, яке негайно ж після народження виявляє надзвичайну витривалість і швидкість. Молоді самці вікуній доти залишаються з матерями, доки не виростуть; тоді стадо самок накидається на здатних вже до розмноження самців, штовхає і кусає їх доти, доки вони не втечуть від них. Молоді збираються в особливі стада, до яких приєднуються переможені самці, і утворюють групи з 20—30 голів.

Спіймані молодими, вікуньї легко приручаються і поводяться дуже довірливо.

Уже за Акости індіанці стригли вікуній і виготовляли з їхньої шерсті цінні ковдри, які мали вигляд шовку і були дуже міцні, оскільки не потребували фарбування. З усіх видів лам добувають шлункове каміння (безоари), якому колись надавали великого значення в медицині.