Ведмеді, родина Ursidae

У великих ведмедів тулуб короткий і товстий, у маленьких — іноді стрункий. Голова овальна, дещо видовжена, із загостреною, але в кінці наче обрубаною мордою. Шия коротка і товста. Вуха короткі, а очі порівняно невеликі. Кінцівки не дуже довгі, ступні як передніх, так і задніх кінцівок мають по п’ять пальців і озброєні довгими загнутими нерухомими невтяжними кігтями, кінці яких внаслідок цього бувають дуже притуплені. Ступні майже голі. Зубна система складається з 36—40 зубів; на верхній і нижній щелепах по шість різців, по чотири ікла, від двох до чотирьох несправжньокутніх зуби або два несправжньокутні вгорі та три внизу і, нарешті, два кутні вгорі та два-три внизу. Черепна коробка видовжена і відзначається дуже розвиненими гребенями. Шийні хребці короткі та широкі, так само як і спинні. Ребра прикріплюються до 14 або 15 хребців. Крижі складаються з 3—5, а хвіст з 7—34 хребців. Язик у ведмедів гладкий. Шлунок — простий мішок; товста і тонка кишка майже не відрізняються одна від одної; сліпа кишка відсутня.

Ведмеді — родина великих, кремезних, вкритих густою шерстю хижих ссавців, з сильними лапами і дуже коротким хвостом, видовженою головою, маленькими очима і невеликими закругленими вухами. Ікла великі, гострі, але кутні зуби досить широкі та плоскі з горбистою або «зморшкуватою» жувальною поверхнею. Вони спеціалізовані не стільки для перегризання м ’яса, скільки для дроблення рослинної їжі. Губи можуть витягуватися вперед трубкою. На кінцівках по п'ять пальців. Ведмеді, як і людина, належать до стопоходячих видів, тобто спираються під час ходи на всю підошву разом із п’ятою. Кігті довгі і не втягуються.

Ведмеді були відомі ще з найдавніших часів. Нині вони поширені по всій Європі, в Азії та Америці і в деяких місцях Північно-Західної Африки. Вони мешкають як у найхолодніших, так і в найспекотніших країнах, як у гористих місцевостях, так і на берегах Льодовитого океану. Одні види віддають перевагу вологим місцям: болотам, берегам річок, озер, морів, тоді як інші водяться в посушливих. Тільки один вид постійно живе на березі моря і майже ніколи не заглиблюється всередину країни. Ведмеді цього виду здійснюють далекі подорожі на великих крижинах, перепливають величезні простори, навіть Північний Льодовитий океан, і перебираються з однієї частини світу в іншу. Решта видів освоюють не такі великі простори. Більша частина ведмедів живе самотньо і лише на час спаровування об’єднується в пари, але деякі види живуть цілими групами. Одні риють нори в землі або піску, де й влаштовують барлоги; інші ховаються в дуплах дерев або в гірських печерах. Майже всі види ведмедів — нічні тварини: вони виходять на полювання після заходу сонця і більшу частину дня сплять у своїх барлогах.

Хоча ведмедів можна в повному розумінні слова назвати тваринами всеїдними, проте вони більше, ніж інші хижаки, здатні живитися однією рослинною їжею. Вони їдять не тільки плоди і ягоди, але і зерна хлібних рослин (зрілі та незрілі), коріння, соковиті трави, бруньки дерев і квітів тощо. Взагалі, ведмідь нічим не гребує і їсть, окрім вищезазначених рослин і тварин, раків, равликів, черв’яків, комах і їхніх личинок, риб, птахів та їхні яйця, ссавців і навіть падло, якшо воно ще не дуже протухло. З’являючись поблизу людських осель, ведмеді можуть заподіяти велику шкоду, особливо найбільші види: змучені голодом, вони нападають навіть на велику рогату худобу. Деякі з них такі сміливі, що забираються в села. Для людини навіть найбільші і найсильніші ведмеді тільки тоді небезпечні, коли їх роздратують, налякають або поранять — одне слово, якщо чим-небудь потривожать. Рухи ведмедів помилково називають незграбними і повільними. Великі ведмеді дійсно рухаються зазвичай не дуже швидко і вправно, зате вони можуть довго бігти; маленькі види надзвичайно швидкі та моторні. Ведмеді під час ходи спираються на всю ступню і обережно ставлять одну лапу перед другою, та варто їм чогось злякатися, як вони кидаються бігти швидким галопом. Лазять майже всі добре, хоча через свою вагу їм це досить важко; принаймні, великі види на старість майже зовсім не можуть залазити на дерева. Деякі види уникають води, інші, навпаки, добре плавають, можуть пірнати дуже глибоко і довго залишатися під водою. Полярного ведмедя часто можна побачити в морі на далекій відстані від берега.

Усі великі види ведмедів, що живуть на півночі, блукають тільки протягом літа, а з настанням зими ховаються у своєму барлозі. Проте вони зовсім не сплять непробудним сном, а швидше дрімають у напівсвідомому стані, з якого негайно ж виходять, почувши щось підозріле. Але вони майже ніколи не виходять з барлогу і майже зовсім не їдять. Гідний уваги той факт, що тільки ведмеді, які живуть на суші, впадають у сплячку, тоді як білі ведмеді блукають навіть у найсильнішу холоднечу, і лише в найстрашнішу завірюху спокійно лягають на землю, дозволяючи снігу засипати їх.

Із органів зовнішнього чуття у ведмедя найкраще розвинений нюх. Слух у них гарний, у деяких навіть тонкий. Зір і смак не дуже розвинені, дотик майже зовсім не розвинений; проте у деяких видів кінчик морди служить органом дотику. Деякі види тямущі та розумні і піддаються певному дресируванню. їх можна приручити, але вони ніколи не виявляють великої прихильності до свого господаря. Свій настрій ведмідь виражає різними інтонаціями голосу — глухим бурчанням, пирханням або муркотанням, а іноді звуками, схожими на хрокання, свист або навіть гавкіт.

Вагітна ведмедиця ховається в заздалегідь влаштованому лігві і там народжує від одного до шести дитинчат, яких вона доглядає, годує і захищає. Коли ведмежата підростають, вони стають ласкавими, веселими і грайливими звірятами.

Шкода, заподіювана ведмедями, не така вже й велика, якщо її порівняти з користю, яку вони дають, тим більше що вони майже завжди живуть у малонаселених місцевостях, де не мають нагоди шкодити людям.