Мандрил (Раріо sphinx)
Тіло у нього кремезне, можна сказати незграбне, голова потворна, зуби страшні, шерсть дуже жорстка і закошлачена, забарвлення не вкритих шерстю ділянок тіла надзвичайно яскраве і огидне. Кожна окрема волосинка має оливкові та чорні кільця, тому шерсть верхніх частин набуває темного бурого кольору з оливковим відтінком, на грудях волосся жовте, на череві біле, на боках світло-буре, борода яскраво-лимонного кольору, за вухами сірувато-білі плями. Руки і вуха чорні, ніс і ділянки довкола нього яскраво-червоного кольору, нарости на шоках волошкового кольору з чорними борозенками, мошонка і зад яскраво-червоні, сідничі нарости червоні та блакитні. Тіло старих самців завдовжки 1 м і більше, висота у загривку — 60 см, а хвіст не більший за 3 см. Поширені мандрили в Західній Африці і вже протягом 300 років їх часто перевозять до Європи живими.
Місцеві жителі більше бояться мандрила, ніж лева, ніколи не стають з ним до бою поодинці, навіть уникають лісів, де ці мавпи живуть, або збираються добре озброєним натовпом і здійснюють справжні походи проти цього ворога. «Гнів інших мавп, — як висловився один англійський письменник, — порівняно з люттю мандрила — те саме, що легкий вітер перед жахливим тропічним ураганом, який все знищує на своєму шляху».
Мандрил — мавпа з роду Павіани. Довжина тіла до 1 м (самки дрібніші). Самці мандрила — найбільш яскраво і химерно забарвлені тварини серед ссавців: морда червоного і яскраво-блакитного кольору, бакенбарди і борода жовті та оранжеві; шерсть на верхній частині тіла оливково-коричнева, на череві — сріблясто-сіра; шкіра біля хвоста — червонувато-фіолетова. Мешкають в екваторіальних лісах Західної Африки. Тримаються групами, іноді об'єднуються в зграї. Сплять на деревах. Забіякуваті та агресивні. В неволі розмножуються.
Все, що здавалося нам огидним у гамадрилі й інших павіанах, видасться помірним порівняно з поведінкою мандрила. Його пристрасть не знає меж. Розгніваний, він буває такий роздратований, що про все забуває і відчайдушно кидається на свого ворога. Справжній демонічний вогонь спалахує в очах звіра, який здається тоді обдарованим надприродною силою і злістю. Цієї миті у нього одна думка: розірвати на шматки ворога і усунути зі свого шляху будь-яку перешкоду. Його тоді не лякає ні батіг, ні зброя. Напад його обумовлюється не відвагою, а просто безумством; жодного звіра сторожа не боїться так, як розлюченого мандрила. Статевий потяг у мандрила виражаються так само несамовито, як і інші пристрасті.
