Гамадрил, або плащоносний павіан (Раріо hamadryas)
Належить до родини Мавпячі. Завдяки своїй зовнішності, чудовому розуму, а може, й неприємним рисам характеру, його особливо шанували стародавні єгиптяни. Важко зрозуміти, чому цій мавпі дали назву старогрецької лісової німфи, оскільки в її зовнішності мало жіночного.
Гамадрил — житель скелястих ландшафтів Африканського Рогу і Південної Аравії, колись був поширений у Судані, Нубії, пониззях Нілу. Довжина тіла самців досягає 60—94 см, вага 18—20 кг, самок відповідно 50—65 см і 10 кг. Чакма і анубіс бувають важчі майже удвічі.
Альварес, який майже одночасно з Альпінусом був в Африці, саме в Абіссінії, розповідає, що бачив цілі стада цих павіанів, і дає досить влучний опис їхньої зовнішності та вдачі.
«Вони, — говорить він, — не дадуть спокою жодному каменю. Якщо одній, двом або трьом мавпам не під силу зсунути камінь з місця, вони кличуть на допомогу, сідають навкруги нього і гуртом неодмінно перевертають його і шукають під ним улюблену поживу. Вони також полюбляють мурашок і, щоб дістати їх, кладуть руки долонею догори в мурашник; коли рука вкривається мурашками, вони швидко облизують її. Гамадрили спустошують усі садки і поля, якщо не охороняти їх. Спочатку поводяться тихо та спокійно, і якщо дурному дитинчаті спаде на думку крикнути, то він дістає ляпаса. Але мало-помалу вони забувають про обережність і гучними вигуками виражають радість з приводу наміру, що вдався. Вони б жахливо розмножилися, якби леопарди не знищували їхніх дитинчат у величезній кількості, незважаючи на хоробрий захист матерів».
Гамадрилів досить багато у прибережних горах Абіссінії та Південної Нубії аж до північної межі зони тропічних дощів. Чим багатша рослинність на горах, тим охочіше там живуть мавпи. Вода поблизу — теж необхідна умова добробуту стада цих тварин. Досить великими групами вони спускаються іноді на пагорби Сахари або степової смуги морського узбережжя, але багато з них все-таки залишаються в горах. Тут кожне стадо займає простір землі від однієї до трьох миль в поперечнику. Набагато рідше трапляються маленькі групи цих мавп: мені тільки одного разу довелося бачити групу з 15—20 особин; частіше траплялися стада із 150 особин і більше. Між ними знаходяться 10—15 дорослих самців величезного зросту; щелепи їхні озброєні зубами набагато довшими і міцнішими, ніж зуби леопардів. Дорослих самок буває приблизно удвічі більше. Решта стада складається з дитинчат і напівдорослих мавп. У самок грива коротша і все тіло темніше, тобто оливкового кольору; дитинчата схожі на матір.
Рано вранці або дощової днини все стадо можна застати на тих місцях, де воно провело ніч, — у поглибленнях неприступних прямовисних скель і під карнизами. Павіанисидять, близько підсівши один до одного, молоді та слабкі мавпи в середині, якомога ближче притискуються до матерів і батьків.
Довжина дорослих самців 0,9—1 м, 20—25 см припадає на хвіст, що закінчується пучком волосся; висота тіла в загривку — 50 см.