Козел безоаровий, або бородатий (Capra aegagrus)
Належить до родини Порожнисторогі підряду Жуйні. Довжина дорослого самця досягає 1,5 м, довжина хвоста 20 см, висота в зашийку 95 см, а в крижах на 2 см вище. Коза значно менша. Тулуб козла досить витягнутий. Ноги відносно високі і сильні, копита з тупим краєм; хвіст дуже короткий і вкритий довгим кудлатим волоссям. Дуже великі і сильні роги з обох боків сплюснуті і мають гострі краї як спереду, так і ззаду; зовнішній їх бік заокруглений або роздутий, уже у напівдорослої тварини вони досягають 40 см, а у старих виростають часто до 80 см. Роги починають загинатися біля самого кореня у вигляді досить крутої і правильної дуги. Правий ріг злегка загнутий кінцем у правий бік, а лівий — у лівий. В обох статей є досить велика борода; решта хутра складається з довгої, жорсткої, щільно прилеглої ості і короткого, не дуже тонкого підшерстка. Забарвлення його світле рудувато-сіре або іржаво-буро-жовте; з боків шиї до живота воно світліше. Уздовж усього хребта до одноколірно-чорного хвоста проходить різко окреслена темна чорно-бура смуга, що звужується до заду.
Безоарового козла (Кріт, Туреччина, Кавказ, Південна Туркменія, Іран) заведено вважати родоначальником свійських кіз. У нього роги завдовжки з людську руку, круто заломлені назад, як полози старовинних саней. Переднє ребро рога гостре й утикане зубцями.
Зазвичай стада збираються з 40—50 голів; а на час спаровування, тобто в середині осені, вони розбиваються на маленькі групи з 6—8 голів. Коза народжує часто ще до настання весни двоє, рідко троє дитинчат, які від дня свого народження приєднуються до стада, де знаходиться їхня мати. Пожива диких козлів складається з усіляких, як соковитих, так і сухих, трав, але з особливою любов’ю вони обскубують каперсові кущі.
Зона поширення безоарового козла займає широкий простір у Західній і Середній Азії. Він водиться на півдні Кавказу і в більшій частині гір Малої Азії та Персії. Він тримається ярів у долинах і навіть спускається у степ. Безоаровий козел водиться також на багатьох островах Середземного моря і, можливо, на високих горах Греції.
За способом життя, вдачею і за характером безоаровий козел нагадує козерога. Швидко, безтурботно бігає він по найнебезпечніших стежинах, чудово лазить, робить небезпечні стрибки. Зовнішні чуття його розвинені досконало: його нюх діє на величезній відстані, а слух вловлює щонайменший шум.
Слово «безоар» означає щось на зразок кулі із злиплого волосся, що потрапило до шлунка копитних разом із їжею. Цьому побічному продукту травлення копитних раніше приписували безліч різних лікувальних властивостей.
Під час спаровування, яке буває в листопаді, козли наполегливо і запекло б’ються між собою, про що свідчать щербини на рогах і відбиті від них уламки. Пологи настають у квітні або травні; молоді кози народжують по одному або по двоє дитинчат, старі зазвичай двоє, а нерідко також і троє. Козенята йдуть за матір’ю одразу після народження, на третій день свого життя йдуть разом із нею найнебезпечнішими стежинами, ростуть швидко і, як усі козенята, дуже люблять гратися і товктися.
У Західній Азії у безоарових козлів багато ворогів серед хижих тварин. Пардова рись і пантера в Таврі, тигр і лев у горах Персії небезпечні для дорослих козлів, а орли і бородатий ягнятник усюди переслідують козенят. М’ясо безоарових козлів славиться своїм чудовим смаком.