Раса, або цивета мала (Viverricula indica)

Належить до родини Віверові. Вона значно менша, але з довшим хвостом, ніж видрова цивета, або мампалон. Довжина її тіла дорівнює 60 см, довжина хвоста дещо менша, вага 2—3 кг. Відмітна її ознака — дуже вузька голова з відносно великими вухами. Жорстка шерсть сіро-бурого кольору з чорним, поцяткована рядами темних плям; хвіст із численними кільцями.

Раса поширена від підніжжя Гімалаїв по всій Індії, окрім місцевостей, що прилягають до Інду, і західної частини Радпшутана: на Цейлоні, в Ассамі, Бірмі, Південному Китаї, на Малаккському півострові, Суматрі, Яві і, ймовірно, на інших південноазійських островах. Вона є також на Сокоторі, хоча сюди, ймовірно, завезена; на Ко-морських островах і на Мадагаскарі. Живе в норах або серед скель, у гущавині, іноді біля людських жител і навіть у них. Говорять, вона вправно лазить по деревах і бродить нерідко і вдень.

Раса народжує четверо-п’ятеро дитинчат. На батьківщині вона користується великою шаною завдяки цибету, вживання якого дуже популярне серед малайців. Цією благовонною речовиною в суміші з іншими пахучими речовинами не тільки напахують одяг, але й обприскують кімнати і ліжка; але цей запах нестерпний для європейців.

Расу тримають у клітках, годують рисом і бананами або птахами і через певні проміжки часу збирають у неї цибет. До використання цибет зберігають у воді. Говорять, що після рясного годування тварини бананами вона стає особливо благовонною.