Гадюки, родина Viperidae

Усі види отруйні і, наскільки відомо, живородні. Товсте тіло, плоска, часто трикутна голова, короткий, тупий хвіст,, який іноді перетворений на орган хапання, недорозвинена верхня щелепа, озброєна виключно гладкими гачкуватими отруйними зубами, і очі з вертикальною зіницею складають відмітні ознаки, властиві всім зміям родини, проте на підставі цих ознак ще не можна безпомилково відрізняти їх від аспідових.

Вагітність у гадюк триває приблизно три місяці. Дитинчат 5—20; завдовжки 10—20 см народжують наприкінці липня — вересні. І дня не проживши, вони вже отруйні та вміють сичати.

Найважливішою внутрішньою ознакою гадюк треба вважати форму і спосіб руху короткої і товстої, наче недорозвиненої верхньої щелепи, яка з одного боку рухомо зв’язана через поперечнопіднебінну сполучну кістку з крилоподібною кісткою, з іншого — з міжщелепною. Зуби сполучені з отруйними залозами. Якщо змія хоче вкусити, вона притискує поперечно-піднебінну кістку до верхньощелепної; остання із зубами, що приросли до неї, піднімається вгору, і отрута витікає внаслідок дії скроневих м’язів. У стані спокою ці зуби повернені назад і лежать в шкірястих сумках на верхній щелепі, спрямовані вістрям назад. Позаду обох отруйних зубів знаходяться ще три-чотири замісні зуби, які замінюють собою діючий отруйний зуб, якщо він зламається. Перший замісний зуб досягає іноді своїх розмірів перш, ніж гадюка почне його використовувати. У нижній щелепі на крилоподібних і піднебінних кістках знаходяться міцні, гладкі, гачкуваті зуби. Вони служать для того, щоб хапати здобич і затягувати її у пащу і глотку, причому гілки нижньої щелепи, з’єднані лише розтяжною сполучною тканиною, по черзі посуваються вперед і встромлюють зуби в здобич. Завдяки тому, що весь щелепно-піднебінний апарат складається з багатьох рухомих кісток, і через те може надзвичайно розтягуватися, і тому що залози виділяють багато секрету, змочують здобич і роблять її слизькою, гадюки, подібно до багатьох інших змій, можуть проковтувати досить великих тварин порівняно з їхніми розмірами.

Гюрза — велика гадюка, до 1,8 м завдовжки, у Північній Африці — до 2 м, вагою тіла до 3 кг. Небезпечна змія. Тим більше, що часто трапляється поблизу людських поселень (на Кавказі і в Середній Азії, а за межами нашої країни — від Північної Африки до Північної Індії). Сади, виноградники, зруйновані споруди, арики, кам'янисті передгір'я, сухі чагарники, ущелини, яри, долини гірських струмків і річок — улюблені нею місця. Полюбляє тут повзати або грітися на сонці. Улітку полює у сутінках і вночі.

Гадюки живуть на Євразійському континенті, і особливо багато видів є в Африці; гримучі змії — мешканці Америки і поширені від Сполучених Штатів до Патагонії, в Азії доходять на захід до Європи, один маленький вид живе, мабуть, ще по цей бік річки Урал.

Гадюк можна вважати найтиповішими представниками отруйних змій. У них дуже міцне тіло, плоска голова, що має форму трикутника, морда зверху майже завжди вкрита лускою або дрібними, неправильної форми і неправильно розташованими щитками, і, нарешті, короткий тупо-конічний хвіст, який лише у виняткових випадках має здатність чіплятися.

Гадюки — повільні отруйні змії, приречені на життя на землі; всі вони — нічні тварини, активними стають лише після заходу сонця. Деякі африканські гадюки, мабуть, не бояться і води. Хребетні, особливо дрібні ссавці та птахи, а іноді ящірки й земноводні, але не риби, складають їхню здобич. Тільки більш дрібні та моторніші види наважуються на тривале переслідування; справжній спосіб полювання у гадюк інший: вони терпляче вичікують здобич, швидко висувають голову, встромлюють свою страшну зброю і, упевнені в успіху, чекають дії отрути, яка виявляється смертельною майже завжди. Вони млявіші, ніж всі інші отруйні змії. Незважаючи на їхню страшну зброю і на те, що отрута своєю дією не поступається отруті інших змій, від їхніх укусів набагато рідше, ніж від укусів аспідів, гинуть люди, вони менш небезпечні, ніж найближчі родичі — гримучі змії, проте заподіюють багато лиха. Усі вони народжують живих дитинчат.