Китоподібні, ряд (Cetacea)
Тварини, що живуть винятково у воді, і будова їхнього тіла пристосована до подібного життя. Ластоногі проводять щонайменше третину свого життя на землі, вони там народжуються і вирушають на сушу, коли хочуть погрітися на сонці або поспати; сирени мають нагоду іноді виповзати на берег, китоподібні ж проводять усе життя в морі. Вже величезні розміри вказують на місце їх життя, оскільки подібні гіганти можуть легко рухатися тільки у воді, і саме лише безмежно багате море може дати їм необхідний прожиток. Кити поділяють, проте, з іншими ссавцях найголовніші відмітні ознаки: кров у них тепла, дихають вони легенями і годують своїх дитинчат молоком.
Китоподібні — ряд водяних ссавців (Cetacea). Кити пристосовані до життя у воді більше, ніж будь-які інші ссавці, і все життя проводять у воді. Адаптація до водного способу життя не відбилася на зовнішньому вигляді цих тварин. Найхарактернішою зовнішньою відмінністю від типових риб є розташовані горизонтально хвостові плавці, які рухаються вгору й униз, забезпечуючи просування вперед. Задні кінцівки цілком втрачені, за винятком невеликих внутрішніх рудиментів. Передні кінцівки редуковані до невеликих веслоподібних плавців.
Тіло китоподібних масивне і незграбне, без жодного поділу на частини. Часто потворно велика і в більшості випадків не цілком симетрична голова поступово переходить у тулуб, який до задньої частини тіла потроху звужується і закінчується хвостовим плавцем (пером). Задніх кінцівок, які, за винятком сирен, є у всіх ссавців, у китів немає, передні перетворилися на справжні плавці. Жировий плавець, що часто трапляється і розташований на спині цих тварин, збільшує їх схожість із рибами. Іншими відмітними ознаками китоподібних є: дуже розщеплений рот, не облямований губами, в якому ми помічаємо або надзвичайно велику кількість зубів, або особливі піднебінні рогові пластинки, а також відсутність мигальної перетинки на очах і положення сосків біля статевих органів; тонка, гладка на дотик, масна і бархатиста шкіра, на якій тільки як виняток на деяких місцях трапляється щетиноподібне волосся. Шкіра ця переважно темного кольору, і під нею між клітинами нижнього шару відкладається надзвичайно товстий шар жиру.
Китовий вус являє собою зрощене в рогові пластини волосся, що росте на редукованій верхній губі, підігнутій у беззубих китів усередину рота.
Кістки скелета вирізняються своєю губчастою будовою і просочені рідким жиром. У кістках немає внутрішньої, так званої мозкової порожнини. Величезний череп рідко відповідає розмірам тіла; кістки на ньому сполучені між собою не швами, а лише м’якими частинами; деякі з них дуже мало розвинені, інші надзвичайно збільшені.
Видаючи дуже високочастотні звукові коливання (ультразвук), китисприймають їх відлуння від різноманітних предметів, і тому дуже точно можуть визначати не тільки відстань до предмета, а й його форму та щільність.
У всіх китів, за дослідженнями Каруса, в жолобках щелеп під слизовою оболонкою існують у ранньому віці зародки зубів, але вони розвиваються у справжні зуби тільки у зубастих китів і вже не змінюються протягом життя, як у багатьох ссавців. У вусатих китів зародки зубів зникають, а замість них розвиваються на верхній щелепі і на піднебінні абсолютно своєрідні органи. У поперечних складках виростають рогові пластинки, які звисають далеко вниз; із них зовнішні, прикріплені до верхньої щелепи, найдовші, а прикріплені до піднебіння — найкоротші; це і є так званий китовий вус.
Поживою для більшості зубастих китів є риба або головоногі молюски. Кілька видів дельфінів, яких можна з повним правом вважати хижаками, нападають на інших китоподібних, але не на представників свого виду.
Органи дихання мають дуже своєрідну будову. Ніс зовсім втратив значення органа нюху і служить виключно для проходження повітря. Носові отвори (дихала) знаходяться на найбільш випнутій частині черепа, від них іде вертикальний прохід до носової порожнини, а з неї до верхньої частини дихального горла, яка, за описом Каруса, має вигляд конуса і далеко випинається вперед у глотці. Дихальне горло не пристосоване до утворення звуків, зате може за короткий час прийняти велику кількість повітря. Саме дихальне горло дуже широке, а легені мають значний об’єм, і всі бронхи сполучені між собою так, що легеня може наповнюватися повітрям через кожен з них. Існують і інші допоміжні засоби для того, щоб посилити діяльність легенів, наприклад, легенева артерія і легенева вена мають великі розширення, куди може збиратися значна кількість очищеної і неочищеної крові.
Усі органи чуття дуже слабо розвинені: очі надзвичайно малі, а вуха зовні ледве помітні, ніби тільки позначені. З цього, проте, не слід робити висновок, що зір і слух зовсім погано розвинені. Всі кити бачать добре не тільки поблизу, а й навіть здалека, а також легко сприймають різні звуки. Нюх у них дуже поганий. Дотик, як видно, до певної міри розвинений.
Хвостовий плавець (перо), який лежить горизонтально, дуже зручний для того, щоб підійматися й опускатися у воді, і дає таким чином тваринам можливість знаходити здобич на різних глибинах. Гладкість шкіри полегшує рух цих величезних істот, товстий шар жиру зменшує їхню вагу, замінює зовнішній волосяний покрив і правильніше розподіляє той потужний тиск стовпа води, якому піддається кит, коли він опускається у глибину моря. Величезні легені дають можливість довго залишатися під водою, а розширення артерій зберігають значну кількість очищеної крові, яка необхідна в тих випадках, коли тварина з якоїсь причини довго позбавлена можливості набрати кількість повітря, необхідну для окиснення крові.
Ніс, або дихальний отвір, знаходиться високо на голові й має клапани для закривання ніздрів під час занурення у воду. Повітря вдихується й видихається через дихальний отвір, безпосередньо сполучений із легенями. Це дозволяє китам живитися, перебуваючи у воді, без ризику проникнення води до легень.
Усі кити рухаються з великою легкістю, майстерно плавають, без помітного напруження, а деякі з дивною швидкістю; вони виявляють іноді таку незвичайну силу свого величезного хвоста, що, незважаючи на величезну вагу тіла, вистрибують із води і роблять над її поверхнею великі стрибки. Вони тримаються частіше за все біля поверхні води і, можливо, опускаються на велику глибину тільки тоді, коли поранені. Верхній шар води є для кита звичним довкіллям, оскільки для дихання вони повинні висовувати з води голову і частину спини. Дихання їх відбувається таким чином. Кит, передусім здіймаючи великий шум, викидає воду, яка потрапила в нещільно закриті ніздрі, і це викидання відбувається з такою силою, що вода розділяється на безліч дрібних бризок, які досягають 5—6 м у висоту. Негайно після видихання тварина швидко втягує в себе повітря, видаючи при цьому характерний звук-стогін, вона часто вдихає повітря — 3, 4 і 5 разів на хвилину, але фонтан видно тільки під час першого видихання.
Ніздрі розташовані у китів так зручно, що під час піднімання на поверхню води перш за все вони виходять на повітря. Великий кит, що спокійно пливе, часто залишається 5—15 хвилин, іноді й довше, на самій поверхні води, причому спокійно і рівномірно дихає, поки добре не надихається. Після цього зазвичай він пірнає углиб, причому задня частина тіла і хвіст здіймаються над поверхнею води (кит «перекидається»), і залишається там 10—20 хвилин, іноді й більше. Переслідувані великі кити можуть перебувати під водою до 30—50 хвилин. Один кашалот, поранений остю, залишався, за спостереженнями Пехуеля-Леше, під водою майже годину, а інший навіть 80 хвилин, причому спустився на глибину 1300 м. У цих випадках застосовується запас окисленої крові, що зібралася в розширеннях артерій.
Усі кити живляться тваринами і, ймовірно, тільки випадково проковтують разом із ними і рослини; принаймні, підлягає точнішому дослідженню питання про те, чи живиться дійсно, як стверджують, смугач водоростями, які часто у великій кількості знаходять у його шлунку, і чи справді дельфін ковтає плоди, які впали в річку. Здобиччю їм служать великі і маленькі морські тварини різних видів: найбільші види живляться найдрібнішими морськими тваринами, і, навпаки, найдрібніші кити належать до найзапекліших хижаків. Усіх зубастих китів можна вважати хижими тваринами в повному розумінні цього слова, і багато які з них не милують навіть дрібних особин свого власного виду. Вусаті ж кити задовольняються маленькими тваринами: дрібною рибкою, раками, молюсками без черепашок, медузами тощо. Можна собі уявити, яку неймовірну масу їжі вимагають ці морські гіганти: один вусатий кит щоденно пожирає, ймовірно, мільйони, навіть мільярди дрібних тварин.
Дитинчата народжуються частіше за все наприкінці літа. Перед спаровуванням самець виражає своє збудження лясканням по воді величезними ластами, здіймаючи цим у тиху погоду страшний шум. Дуже часто він лягає на спину, іноді стає вертикально, головою вниз, дуже збурюючи воду широким плавцем; трапляється навіть, що він усім своїм гігантським тілом підстрибує над поверхнею води, знову пірнає в глибину і знову з’являється на поверхні. Як довго триває вагітність, ще невідомо, припускають, що самки виношують плід від 6 до 10 місяців, але довести це дуже важко. У невеликих китів цифри ці близькі до істинних, але у великих китів вагітність може тривати і 21, і 22 місяці, а можливо, і від 9 до 10. Новонароджене, дуже розвинене дитинча, досягає 1/4—1/3 довжини тіла своєї матері.
Інші водні ссавці народжуються на суші, де вони можуть вільно дихати; якщо ж вони народжуються на воді, як сирени, то мати притискує дитинчат до грудей ластами і, ймовірно, тримає його під час ссання над водою. Новонароджені ж кити повинні одразу після появи на світ жити так само, як і дорослі, і тому, щоб на задихнутися, часто висовуватися з води. Колишні спостерігачі стверджували, що самка-годувальниця пливе, продовжуючи шлях, і тягне за собою дитинча, яке висить на соску; Скаммон, навпаки, говорить, що самка під час годування лягає боком на воду, виставляючи майже всю задню частину тіла над поверхнею, тобто, обирає таке положення, при якому дитинчаті було б зручно ссати. Положення і форма сосків дуже зручні для дитинчати; краєм морди він схоплює великі і переповнені молоком соски, час від часу з’являючись над водою для дихання. Невеликі види китів ссуть, мабуть, не так довго, як великі, яким, імовірно, потрібно близько року, щоб перейти на звичайну їжу. Під час годування мати піклується про дитинча з великою ніжністю, заради нього наражається на всі небезпеки, які загрожують його життю, і, поки жива, ніколи не залишає його. Ростуть молоді кити дуже повільно, вусаті навряд чи самі здатні до розмноження раніше двадцяти років. Припускають, що старечий вік виражений тим, що тулуб і голова набувають сірого відтінку, біле черево жовтіє, жир робиться твердішим і дає менше ворвані, а сухожилля костеніють.
І кити мають ворогів, особливо на початку їхнього життя. Багато акул, а також косатка полюють на молодих китів, нападають навіть на дорослих і, вбивши їх, цілими днями живляться трупом гігантської здобичі. Але людина для китів небезпечніша від усіх морських чудовиськ: вона вже понад тисячу років полює на багатьох видів цього ряду і деяких встигла майже винищити.
Спочатку людина, ймовірно, задовольнялася тими китами, яких море саме йому постачало, тобто такими, які були викинуті бурями на берег. Тільки згодом вона задумала почати боротьбу з цими морськими гігантами. Кажуть, що баски першими в XIV і XV століттях стали споряджати особливі судна для лову китів. Близько 1450 року бордоські судновласники також уже споряджали кораблі, щоб полювати на китів у східній частині Льодовитого океану. Міжусобні війни дуже утрудняли мореплавання і торгівлю басків, а напад іспанців на їхню країну, що стався 1633 року, назавжди припинив китове полювання цього народу; проте великі успіхи їх збудили жадобу інших берегових народів, і вже в XVI столітті англійські, а незабаром голландські китоловні судна з’явилися в морях навколо Гренландії.
Ловлення це незабаром почало набирати великих розмірів. Уже 60 років потому з голландських гаваней за один рік вийшло 133 китоловних суден, але найбільший розпал китоловного промислу настав пізніше. 1676—1722 роками голландці відправили 5886 китоловних кораблів і впіймали за цей час 32 907 китів. Фрідріх Великий 1768 року наказав спорядити декілька китоловних кораблів, а англійці в цей час уже посилали щороку 222 кораблі. Американці швидко стали найстараннішими китоловами. За обчисленнями, зробленими Скаммоном, із 1835 до 1872 року, тобто протягом 38 років, 19 943 кораблі займалися китовим промислом і добули 3 671 772 бочки спермацету і 6 533 014 бочок ворвані.
Окрім великих кораблів, які споряджають на 30—50 місяців плавання океаном, відправляють також невеликі судна на 5—18 місяців плавання у певному морі; ці останні призначаються переважно для лову невеликих китів, особливо смугачів і дельфінів. Крім того, жителі тих берегів, біля яких у певну пору року з’являються кити, ставлять на підвищених місцях людей, які виглядають наближення тварин, і тоді просто з берега висилаються човни для ловлення кита. Подібне берегове полювання проводиться вже протягом багатьох десятків років дуже регулярно у північній частині Норвегії.