Бурундук азійський (Tamias sibiricus)
Належить до родини Білячі ряду Гризуни. Довжина його, включаючи хвіст завдовжки 10 см, не перевищує 20 см, а висота в зашийку — 5 см. Довгаста голова має круглястий, вкритий обрідним волоссям ніс, чорні очі та коротенькі маленькі вуха. Кінцівки досить сильні, підошви голі, бородавка, що заміняє на передніх ногах великий палець, вкрита замість нігтя роговою пластинкою; хвіст із кільчастою шкірою не дуже пухнастий. На верхній губі ростуть поодинокі, розділені на п’ять рядів вібриси, на щоках і над очима стирчать окремі щетинисті волоски. Забарвлення короткого, жорсткого, щільно прилеглого до тіла хутра на голові, шиї і по боках тулуба жовтувате, перемішане з довгим, білим на кінчиках волоссям; уздовж спини на неоднакових відстанях пробігають п’ять чорних смуг.
Бурундук (Tamias sibiricus) — звір з родини Білячі, поширений у Північній Азії. Живе на землі, але добре лазить по деревах. Прості нори влаштовує під корінням дерев у хвойних і змішаних лісах. Довжина тіла разом із хвостом не перевищує 25 см. Хутро жовто-охристе, знизу біле, на спині чергуються чорні та жовті смуги. Бурундук живиться плодами, грибами, насінням і комахами. Як і в інших дрібних ссавців, у бурундука багато ворогів серед великих хижаків. В Америці живе дуже близька до бурундука наземна смугаста білка.
Батьківщиною азійських бурундуків вважається велика частина Північної Азії і частина Східної Європи. Поширення їх обмежується, з одного боку, річками Двіною і Камою, а зі сходу — Охотським морем і Анадир-ською губою. В Сибіру вони поширені, за винятком дауро-монгольських степів, до Амуру. Азійський бурундук живе в лісах, як у хвойних, так і в березових, найчастіше в кедрових. Під корінням цих дерев він влаштовує собі просту нору, яка сполучена, з одного боку, з кублом, з другого — з двома або трьома коморами для зимових запасів, а окремий довгий загнутий вихід веде на поверхню. Пожива бурундуків складається з насіння різних рослин і ягід, але особливо із зерен і горіхів, яких вони запасають на зиму іноді до 5—8 кг, переносячи їх у свої комори в защічних мішках.
Як азійський бурундук, так і східний впадають у зимову сплячку, яка часто уривається, оскільки тварини і протягом усієї зими потребують їжі. Східний бурундук ніколи не заривається в нору раніше листопада; бурундук у Південному Сибіру дотримується того ж часу; в Середньому Сибіру, де морози починаються рано, він впадає у сплячку найпізніше в середині жовтня. Усі вони не залишають підземних осель під час зими, але вхід у них тримають відкритим навіть під час негоди; іноді можна побачити, як бурундук старанно розчищає свій хід від снігу.
Перші дитинчата народжуються у травні; другий приплід з’являється звичайно в серпні. В період парування відбуваються битви між самцями. В лазінні вони значно поступаються іншим білкам, зате вони вражаюче спритно бігають.
Для сільських господарів бурундуки є вельми небажаними гостями: подібно до мишей, вони спустошують комори. Зате втрати іноді відшкодовуються тим, що місцеві жителі розкопують комори цих звірків і вигрібають звідти всі запаси, заготовлені на зиму.