Єхидна австралійська (Tachyglossus aculeatus)
Примітивні яйцекладні тварини Австралії і Нової Гвінеї, що належать до родини Однопрохідні. Єхидна має відносно довгий дзьоб. Морда і ділянка навколо вух вкриті переважно гладкою щетиною, смужки на лобі й щоках залишаються голими. Забарвлення голови таке ж саме, як і спини, або трохи світліше. Голки на спині довгі, жорсткі і міцні, часто досягають завдовжки 6 см. Колір їхній біля основи блідо-жовтий, що переходить на середині в оранжево-жовтий, а на кінці в чорний; деякі голки повністю жовті. Шерсть на спині чорна або темно-бура; звичайно її зовсім не видно. Кінцівки і вся нижня частина тулуба вкриті темно-бурим хутром з домішкою великої кількості гладких щетин. Широкі, жорсткі й прямі кігті передніх кінцівок рівномірно збільшуються завдовжки від країв до середини. На задніх кінцівках великий палець має короткий, тупий кіготь, другий палець — дуже довгий і міцний кіготь, обернений назовні і назад, тоді як кігті решти пальців дуже малі та слабкі і, мабуть, не мають великого значення. Хвіст короткий, конічної форми, рівномірно заокруглений і абсолютно голий на кінці. Довжина тварини дорівнює приблизно 40 см, з яких трохи більше 1 см припадає на хвіст. Цей вид поширений по всьому материку Австралії, в Новій Гвінеї і в Тасманії.
Єхидна (Tachyglossus aculeatus) — один з найбільш таємничих і потайливих мешканців Австралії. Її міцне тіло завдовжки близько 50 см вкрите грубою шерстю і колючими голками 6—8 см завдовжки. Важить єхидна від 2 до 7 кг. Голова цього звіра закінчується вузьким дзьобом з крихітним ротом на кінці. Язик єхидни досягає завдовжки 25 см, і з його допомогою звір вправно збирає свій улюблений корм — термітів. Дістатися до комах єхидні допомагають могутні лапи з гострими кігтями. Родина Єхидни включає 2 роди: Єхидни (Tachyglossus) і Проєхидни (Zaglossus), до якого належить вид новогвінейська проєхидна (Zaglossus bruijni) — занесена до Міжнародної Червоної книги.
Австралійська єхидна віддає перевагу гористим місцевостям перед рівнинами і піднімається іноді на висоту до 1000 метрів над рівнем моря. Сухі ліси, в яких вона може викопувати собі лігва і нори під корінням дерев, особливо подобаються їй. Тут вона ховається вдень, а вночі виходить і, обнюхуючи все довкола і розриваючи в деяких місцях ґрунт, вирушає за здобиччю.
Рухи її жваві, особливо під час риття, в якому вона дуже майстерна. Ходить вона тихо, нагинаючи при цьому голову і тулуб до землі; риючи землю, єхидна одночасно рухає всіма чотирма кінцівками і, подібно до броненосців, може занурюватися в землю просто на очах спостерігача. У сутінках не дуже легко помітити цю тварину, схожу за кольором на землю. Її їжу складають комахи і черв’яки, а особливо мурашки і терміти, їх вона відшукує за допомогою дуже чутливого кінчика носа, який, здається, більш придатний для дотику, ніж для нюху. їсть вона так само, як і інші тварини, що живляться мурашками, висовуючи свого червоподібного язика і швидко втягуючи його назад, коли він вкриється мурашками; так само, як вони, єхидна домішує до цієї їжі багато піску або пилу, а іноді й сухого дерева, тому шлунок її завжди наповнений подібним «матеріалом».
Спаровування єхидн відбувається в середині зими (там, де єхидни впадають в зимову сплячку, — в кінці зими). Кладка яєць (від 1 до 3) припадає на кінець серпня — початок вересня. Яйця вилуплюються через 7—10 днів «насиджування» в сумці, дитинчата залишаються в сумці ще 6—8 тижнів. Статевої зрілості єхидни досягають через рік, деякі доживають до 30 років.
Проти чотириногих ворогів єхидна захищається, як їжак, згортаючись у клубок, а якщо встигає, то швидко заривається в землю. Проте для сумчастого вовка це не є перешкодою, і він з’їдає тварину разом зі шкірою і голками.
Якщо схопити єхидну, то вона миттю згортається в клубок, і її тоді дуже важко утримати, оскільки гострі голки при згортанні завдають звичайно чутливих ран.
Голос, який видає ця дивна істота, якщо її дуже турбують, нагадує слабке хрюкання.
Гааке неодноразово тримав в Австралії голчастих єхидн і досліджував, як вони розмножуються.
«Служка, — розповідає Гааке, — тримав переді мною єхидну-самку підвішеною за задню ногу, а я обмацував черево тварини. Тут я знайшов великий мішок, настільки широкий, що в нього можна було б покласти чоловічий годинник. Це була розродна сумка, що утворюється перед відкладанням яйця. Пізніше, у міру зростання дитинчати, вона розширяється, а коли воно залишить сумку, знову згладжується. Тільки зоолог зрозуміє, як я був здивований, коли витягнув із сумки яйце. Перше відкладене яйце ссавця, яке я міг показати вчепим. Ця несподівана знахідка так збила мене з пантелику, що я зробив дурість, сильно стиснувши яйце, і воно тріснуло. Довжина яйця дорівнювала приблизно 15, а ширина — 13 мм. Шкаралупа була жорстка, наче пергаментна, як у багатьох плазунів».