Бегемот, або гіпопотам (Hippopotamus amphibius)
Належить до родини Бегемотові (Hippopotamidae). Араби називають його «річковим буйволом», але більш точно цього незграбного велетня називали стародавні єгиптяни — «річкова свиня».
Від інших ссавців він відрізняється чотирикутною формою голови і морди, гладкою і товстою, позаду звуженою, а спереду розширеною; кінець морди роздутий, верхня губа стрімко спадає вниз, закриваючи з усіх боків пащу. Вуха і очі маленькі, великі дугоподібно розітнуті ніздрі лежать навскоси. Шия у бегемота коротка і дебела, тулуб хоча і подовжений, але надмірно товстий і тому незграбний. Спина біля крижів вище, ніж у холці, посередині ввігнута, черево незвичайно товсте і кругле, висить так низько, що торкається землі, хвіст короткий, з боків стиснутий, кінчик його тонкий. Чотирикопитні ноги нерозмірно з тулубом короткі і товсті, а всі пальці, з’єднані між собою короткими перетинками, виступають вперед. Тільки на кінчику хвоста стирчать короткі, схожі на дріт, щетини; на інших ділянках тіла дуже мало короткого щетинистого волосся. Товста шкіра 2 см завтовшки біля шиї і на грудях утворює декілька глибоких складок. Шкіра має мідно-коричневе забарвлення, яке на верхній частині тіла переходить у темне брудно-буре, а на череві — в світле фіолетово-буре.
бегемот (Hippopotamus аmphibius), з висотою в загривку 1,4 м, колись часто тратився в більшості великих озер і річок (навіть у солонуватих водах) Африки, а нині поширений значно менше. Живиться переважно водними і навколоводними злаками. Вночі стадо чисельністю до 30 особин у пошуках їжі переміщається на відстань до 40 км. Має найбільший рот з усіх ссавців, який широко розкриває, виставляючи довгі різці та ікла, тим самим демонструючи свою перевагу над суперниками. Нижні ікла можуть досягати довжини 60 см.
Довжина дорослого самця, включаючи хвіст завдовжки 45 см, сягає 4,2—4,5 м при висоті в холці 1,5 м. Маса цієї тварини в середньому 2000— 2500 кг, а старий самець іноді важить до 3000 кг; одна голова такого велетня важить 200 кг. Щелепи бегемота відрізняються від щелеп свині, з якою в нього багато чого спільного, не стільки кількістю зубів, скільки їх розташуванням. У кожній половині верхньої і нижньої щелеп знаходяться по два різці, по одному іклу і по сім кутніх зубів, отже, зубний апарат складається з сорока зубів. Два середні різці нижньої щелепи, які знаходяться один від одного на деякій відстані, схожі на ікла, але мають горизонтальне положення; різці верхньої щелепи, середня пара яких розділена ще більшим проміжком, менші, заломлені і розташовані вертикально. Величезні ікла нижньої щелепи, які в середньому можуть досягати довжини 50 см (в Пехуель-Леше є ікла двох старих самців, довжина яких сягає 69 см) і важити до 4 кг, мають тригранну форму, загнуті, на кінці криво зрізані і вкриті глибокими поздовжніми борозенками. Верхні ікла спрямовані вниз, помітно коротші і тонші, але також загнуті. Скелет бегемота незвичайно масивний. Череп майже чотиригранний, зверху плоский і приплюснутий. Потилиця маленька, очні западини мають високі краї, утворені лобовою і виличною кістками; інші кістки скелета товсті та важкі. З внутрішніх органів особливо вражає розділений на чотири частини шлунок.
«Вдача бегемотів, — пише зі Східної Африки Бем, — далеко не завжди миролюбна, в чому ми переконалися. На річці Унгалла вони часто перегороджували нам шлях або, пірнаючи і з’являючись знову, нападали на наш човен, так що ми повинні були поспішно приставати до прибережних кущів. Одного разу бегемот завдав нашому човну такого удару зубами, близько виринувши біля нас, що човен ледве не перекинувся».
Бегемот був добре відомий стародавнім народам. Судячи із зображень і написів, гіпопотам за стародавніх часів жив по берегах Нілу. Полювання на цю тварину було найулюбленішим заняттям знатних єгиптян.
Бегемот дуже полюбляє воду, вилазить з неї на сушу у виняткових випадках. Місця, де бегемоти виходять на сухі та високі береги, бувають до того стрімкі, що навіть людина на превелику силу може піднятися туди.
Гіпопотам, бегемот (hippopotamus, hippo), один з найбільших сучасних наземних ссавців, маса якого досягає 3200 кг. Ці тварини мають величезну голову з цибулеподібною мордою і великий бочкоподібний тулуб завдовжки до 3,5 м, посаджений на короткі товсті ноги. Незважаючи на свої розміри і вагу, вони дивно рухливі і здатні наздогнати людину, що втікає. Більшу частину свого життя вони проводять у воді, можуть плавати і занурюватися в неї, ходити по дну. Всі органи чуття — ніс, очі і вуха — розташовуються на верхній частині голови, а ніздрі можуть закриватися.
Уважно розглядаючи водну гладінь, хвилини за три-чотири при тихій погоді подекуди можна побачити водяний пил, що променеподібно підіймається на висоту близько половини метра і разом з тим почути гучне сопіння або хропіння: в тому місці щойно виринув бегемот, щоб подихати повітрям. Якщо знаходишся достатньо близько, то можна помітити і голову.Бегемот надзвичайно рідко залишається під водою більш як три-чотири хвилини, не дихаючи.
Бегемоти живуть групами. Вдень тварини виходять з води тільки в абсолютно безлюдних місцях, для того, щоб на мілині поблизу берега або на самому березі погрітися на сонечку і вдатися до солодкої напівдрімоти. Надвечір бегемоти пожвавлюються.
Масовий гін у гіпопотамів звичайно пов'язаний із сухим сезоном. Вагітність триває близько 7,5—8 місяців, єдине дитинча народжується в сезон дощів. Тривалість вигодовування молоком 4—6 місяців. Дитинча залишається біля матері до народження наступного, а іноді й довше.
Лотос служить основною їжею бегемоту. Комиш і навіть очерет при нагоді він теж їсть.
Чотири величезні ікла служать страшною зброєю проти інших звірів. Рюппель розповідає, що одного разу бегемот розтерзав четвірко робочих волів, які спокійно стояли собі біля водочерпального колеса.
Лише 40 кг корму на день потрібно для того, щоб підтримати життя і нормальний розвиток такої великої туші. Гіпопотам задовольняється найжорсткішою рослинністю.
Спокійний спостерігач, який часто стикається з бегемотами і правильно на них полює, доходить висновку, що страх перед ними хоча й має деяку підставу, проте дуже перебільшений. Часто незграбні витівки цього чудовиська і безневинне бажання погратися легко сприймаються за злісні й умисні напади. Особливо небезпечний бегемот, коли йому доводиться захищати дитинчат. Дитинчата народжуються приблизно в першій третині дощового періоду. Отже, в різних місцевостях Африки вони народжуються в різний час, залежно від того, коли настає весна в тропічних країнах. Матір легко впізнати: вона ні на мить не відходить від свого дитинчати. У воді самки звичайно носять своїх дитинчат верхи на потилиці і, щоб вони могли дихати, висовують їх з води частіше, ніж висовуються самі.
Хвіст бегемота порівнюють з пропелером: він має потовщення, як згадана деталь літака, і пристосований для швидкого обертання. Але якщо кабан вертить своїм хвостиком в хвилини надзвичайного захоплення їжею, то гіпопотам робить це, коли викидає екскременти. Він «пропелером» подрібнює їх і розкидає в усі боки. Так самець бегемота мітить територію. Екскременти, як і гази, що виходять через пащу, не смердючі, і є відмінним добривом для прибережної рослинності, а у воді сприяють розвитку планктону — незамінного корму риб.
За спостереженнями, бегемоти в Європі легко переносять тривалу неволю. Бегемот бере всяку їжу, особливо ту, яку звичайно дають свійським свиням.
Деяких бегемотів часом долає дивне бажання подорожувати суходолом: вони проходять не десятки, а сотні кілометрів. Один (Хуберт) пройшов аж 1600 км.
«Він був у дорозі два з половиною роки, долаючи без будь-яких зусиль в середньому півтора кілометри за день. Через те, що поява Хуберта кілька разів випадково збігалася з дощем, місцеве населення стало вважати його «богом дощу». Тому в багатьох місцях йому влаштовували найурочистіший прийом, пригощаючи цукровим очеретом і овочами. Газети і радіо безперервно повідомляли про місце його знаходження і де його можна чекати найближчим часом. Якось у великому місті Дурбані йому приготували пишний прийом. Він наївся там дорогих екзотичних квітів, потім побродив по Вест-стріт, із задоволенням узяв гостинець від господарів овочевих лавок, а подекуди пригостився і сам. Потім він знайшов відкритий міський басейн для питної води, в якому й вирішив викупатися.
Трохи згодом він вирушив до Іст-Лондона, розташованого на триста п'ятдесят кілометрів південніше від Дурбана. Він пройшов вже триста дванадцять кілометрів, коли його просто посеред дороги застрелив фермер-бур».
Бернгард Гржімек