Кабарга сибірська (Moschus moschiferus)
Належить до родини Оленячі підряду Жуйні. Тварина не має ні рогів, ні слізних ямок, ні щіток на задніх ногах, і хвіст у неї дуже короткий. Самці вирізняються довгими великими іклами у верхній частині щелепи, які виступають назовні, стирчать із боків рота і спрямовані дещо назад. У верхній щелепі немає різців, у нижній на кожній стороні помітні по три різці й одному іклу і, крім того, в обох щелепах є по шість кутніх зубів. Внутрішня будова у них така ж сама, як у антилоп і оленів; шлунок має чотири відділи. У самця кабарги біля пупка знаходиться особливий залозистий мішок, який виділяє мускус. Від оленів кабарги відрізняються відсутністю рогів, слізних залоз, наявністю жовчного міхура та іншими ознаками. Високі гори Китаю і Тибету є батьківщиною кабарги. Вони живуть там серед скель, рідко в долинах, куди спускаються, лише якщо сувора зима прожене їх із висот і змусить шукати притулку і поживу в тихіших місцях.
Кабарга — 3 види невеликих одиночних оленів із роду Moschus, раніше були дуже поширені в лісах і заростях чагарників у Східній Азії. У кабарги немає рогів, але є довгі верхні ікла. Ці ікла, що застосовуються в бою, у самця завдовжки 7 см, у самок коротші. Забарвлення густої шерсті темно-буре з дрібними сірими плямами; хутро вирізняється тим, що в ньому є заповнені повітрям ділянки, які сприяють теплоізоляції. Живляться лишайниками й мохами, які добувають зі скель та з поверхні дерев лопаткоподібними нижніми різцями. Упродовж сторіч були об'єктом полювання заради коричневого мускусу, що міститься в залозі біля хвоста й використовується в медицині та парфумерії. Наразі охороняються.
Життя кабарги, як і більшості жуйних, починається після заходу сонця; протягом дня вони лежать, сховавшись, і сплять. Вони веселі, спритні, легкі й швидкі в своїх рухах, чудово стрибають, лазять і бігають, подібно до сарни, по сніжних полях; виявляють велику боязкість і лякливість та прагнуть утекти у разі щонайменшої небезпеки.
Маса кабарги коливається в межах 10—17 кг, у холці вони сягають 55— 67 см, у крижах — 67—80 см.
На кабаргу полюють заради її м’яса і хутра, але особливо заради мускусу.
Вагітність триває близько 190 днів, самка народжує двох дитинчат масою 300—500 г кожен. 2—3 місяці вони перебувають у затишній місцині.
Кабарга — красива тварина від 90—100 см завдовжки і 50—55 см заввишки в плечах, причому задня частина тіла трохи вища за передню, кремезної статури, зі стрункими кінцівками, досить довгою шиєю, тупо заокругленою мордою. Очі середнього розміру, з довгими віями, і дуже рухливими зіницями; вуха завдовжки з половину голови, також рухливі. Ноги закінчуються досить маленькими, довгими, вузькими і гострими копитами, які, проте, за допомогою складки шкіри, що знаходиться між ними, можуть дуже широко розставлятися, що полегшує разом із недорозвиненими копитцями, які доходять до землі, ходіння по засніжених полях і глетчерах, тому кабарга рухається по них твердо й упевнено. Хвіст короткий, товстий і майже трикутної форми, у самця він весь голий, за винятком кінчика, на якому знаходиться пучок волосся. Щільно прилегле хутро вкриває тіло і подовжується тільки по обох боках грудей між задніми стегнами і на шиї. Окремі волоски жорсткі, досить довгі, грубі, хвилясті, клітинна будова у них помітніша, ніж у будь-якого іншого волосся. Одні екземпляри бувають зверху темними, знизу ж брудно-білими, інші зверху червоно-бурі або жовто-бурі, а знизу білі, у деяких на спині помітний поздовжній ряд світлих плям.
Мускусний мішечок наповнений червоно-коричневою драглистою речовиною — мускусом, із нього китайці виготовляють тонізуючі ліки, а парфумери, додаючи до парфумів, надають їм надзвичайної стійкості. Мечеть, збудована в Ірані 600 років тому на розчині з додаванням мускусу, «запашна» і зараз.
Мускусна сумочка знаходиться на задній частині живота, між пупком і статевими органами, і має вигляд мішкоподібної і трохи випнутої круглої сумки близько 6 см завдовжки, 3 см завширшки і 4—5 см заввишки. Щільно прилегле, нахилене одне до одного волосся вкриває мішок з обох боків і залишає посередині кругле голе місце. Маленькі залози усередині мішка виділяють мускус, який виступає з переднього канальця, коли мішок переповнений. Тільки у дорослої кабарги мішок досягає свого справжнього розміру і має повну кількість мускусу. Можна вважати 30 г середньою кількістю цієї дорогоцінної речовини, що міститься в мішку; але в деяких випадках його знаходили навіть удвічі більше.
Ікла у самців виступають на 5—7 см і спочатку трохи загнуті назовні, а потім серпоподібно назад. Задній різальний край іклів приплющений, а кінець дуже гострий. У самки теж є ікла, але вони не виступають з-під губів.
Частіше за все кабарга трапляється навколо озера Байкал, в Монголії та Гімалайських горах, де влітку вона рідко спускається нижче 2500 м над рівнем моря. Круті узгір’я і великі ліси є улюбленим місцем цих тварин, де вони трапляються поодинці або — найбільше — по двоє. Кінлох порівнює спосіб життя кабарги з життям зайця, оскільки вона, подібно до останнього, влаштовує собі маленьке лігво і дуже міцно спить у ньому протягом дня. Для пасовища віддає перевагу узгір’ям, де луки, вкриті травою, межують із дрібним чагарником, і лише в сутінки або вранці виходить на відкриті поля. Стривожена кабарга видає шиплячий звук, а коли спіймана, гучно і дзвінко кричить. Рухи її швидкі і впевнені. Вона бігає зі швидкістю антилопи, стрибає з упевненістю козерога і лазить зі сміливістю сарни. На засніжених полях, де провалюється кожний собака і людина може ледве рухатися, кабарга спокійно бігає, майже не залишаючи за собою помітного сліду. У разі потреби, не вагаючись, перепливає широкі річки.
Зовнішні чуття кабарги чудові. Кабарга полохлива, проте не розумна і не обачлива.
Час спаровування у них настає зазвичай пізно восени, у листопаді і в грудні, в Гімалайських горах, за Ходжсоном, взагалі взимку. Самці влаштовують жорстокі бої. Протягом цього часу вони поширюють нестерпний запах мускусу; мисливці кажуть, що його можна відчути на відстані чверті милі. Через шість місяців після спаровування у самки народжується одне або двоє строкатих дитинчат, яких вона тримає при собі до наступного спаровування і тоді їх проганяє. Дитинчата при народженні цілком розвинені. Уже в ранній молодості самці відрізняються від самок тупою мордою і більшою вагою. На третій рік вони стають цілком дорослими.
Узимку їхня пожива складається переважно з деревних лишайників, улітку з альпійських трав, які ростуть на гірських луках. Кажуть, що кабарги дуже примхливі й вибирають собі тільки кращі й найбільш пряні рослини. Вони живляться, за словами Палласа, корінням болотяних трав, листям ягідних кущів, альпійських рододендронів, брусницею і різними лишайниками. Коріння вони викопують копитами з-під моху і снігу.
Полювання на цих тварин хоч і вигідне, але, принаймні в Сибіру, дуже важке. Надзвичайна лякливість тварини рідко дозволяє мисливцю підійти до неї на відстань пострілу. Частіше за все для ловіння кабарги розставляють на уторованих нею стежинах мотузяні сільця.