Шпакові (Sturnidae)
Середніх розмірів птахи з міцним тулубом, з коротким хвостом і довгими крилами; оперення пишне, вельми різноманітного забарвлення. Поширені на Євразійському континенті. Живуть вони великими або малими зграями і спільно виконують усіляку роботу. Це жваві, неспокійні, постійно чимось зайняті птахи. їхня пожива — комахи, черв’яки, слизняки і частково плоди і насіння. Свої гнізда дуже неправильної форми вони влаштовують у дуплах дерев, западинах скель і стін. Кількість яєць однієї кладки коливається між 2 і 6. Усі види легко звикають до неволі.
Шпакові — представники родини Stumidae, поширеної в Старому Світі, до складу якої входять близько ПО видів. Більшість птахів завбільшки з дрозда, у них чорне, пурпурне або зелене оперення з металевим відливом. Звичайний шпак (Sturnus vulgaris) поширений на Євразійському континенті, але завезений у багато реґіонів світу, в тому числі і до Північної Америки, де він зараз дуже численний. У сезон розмноження його звичайно чорний дзьоб жовтіє. Із задоволенням використовує побудовані для нього людиною житла, може заподіювати шкоду садам, особливо полюбляє вишню.
Наш звичайний шпак (Sturnus vulgaris) має різне забарвлення залежно від віку і пори року. На махових перах і хвості це забарвлення стає світлішим, із широкою сірою облямівкою. Окремі пера спини мають на кінці сіро-жовті цяточки. Очі бурі; дзьоб чорний; кінцівки червоно-бурі. Довжина тіла шпака досягає 22 см, розмах крил 37, довжина крила 10, хвоста 7 см. Самки менші за самців.
У Південній Європі водиться дуже близький йому вид — чорний, або одноколірний шпак (Sturnus unicolor).
Звичайний шпак поширений в усіх частинах Європи і в Середній Азії; він віддає перевагу рівнинам і луговим чагарникам, але зупиняється і в селах, якщо йому влаштувати шпаківню. З усіх наших перелітних птахів шпаки прилітають перші і залишаються до глибокої осені; взимку вони знаходять притулок головним чином у Південній Європі і частково в Північній Африці.
У кінці квітня самка шпака кладе в гніздо перші 5—6 довгастих яскраво-блакитних яєць, які насиджує лише самка. Як тільки пташенята вилупляться, обоє батьків дуже зайняті їх годуванням, тому батькові залишається мало часу для співів; завдяки такій турботі батьків молоді шпаки за 15—17 днів стають самостійними.
Хоча шпаки завдають іноді значної шкоди виноградникам, плодовим садам і городам, але все-таки їхня користь велика. Вони знищують равликів, сарану, гусінь. Небезпечними ворогами шпаків є соколи, яструби і частково куниці, ласки і білки.
Найближчий родич описаного шпака — рожевий шпак (Sturnus roseus, або Pastor roseus), має довгий чубок на потилиці, який аж звисає. Цей птах живе в Європі та Азії і належить до перелітних птахів. Рожевий шпак набагато неспокійніший і діяльніший за звичайного, але спів його гірший. Живиться різноманітними комахами.
Буйволові шпаки (Buphagus) відрізняються від решти шпаків міцним, заломленим на кінці дзьобом і сильними, озброєними кігтями, кінцівками. Найбільш відомий волоклюй, або буйволовий шпак (Buphagus erythrorhynchus, або apicanus), поширений по всій Середній Африці. Цей птах живе маленькими зграйками і завжди поблизу великих ссавців, що привертають мух, кліщів, ґедзів і оводів. Еренберг має рацію, кажучи, що волоклюй лазить по тварині, як дятел по деревах, і майстерно дістає комах з будь-яких місць.
Прекрасний шпак (Spreo superbus) забарвлений зверху в синьо-зелений колір, знизу ж він чудового коричневого кольору. Птах, який завжди супроводжує стада великої рогатої худоби і овець.