Тапір рівнинний (Tapirus terrestris)
Відзначається короткою гривою й одноколірним хутром. Тіло його досить рівномірно вкрите шерстю, яка тільки з половини голови до плечей подовжується у вигляді невеликої стоячої гриви. Чорнувато-сіро-коричневий колір шерсті стає світлішим із боків голови, а особливо на шиї і грудях. Ноги і хвіст, смуга, що йде по середині спини, і потилиця зазвичай забарвлені темніше. Вуха мають біло-сіру облямівку. Трапляються часто чалі, сірі, жовтуваті і бурі особини. У молодих тварин тільки на спині така сама шерсть, як у батьків; верхня частина голови густо вкрита круглими плямами, а уздовж кожного боку тулуба йде безперервний ряд світлих цяток, які поширюються і на кінцівки. З віком ці плями зливаються у смужки, а на кінець другого року зникають зовсім. За вимірами Чуді, тапір при 2 м довжини досягає 1,7 м висоти, але Каплер стверджує, що при такій довжині висота в загривку досягає тільки 1 м. Примітно, що ці виміри стосуються не самця, а самки, яка завжди більша зростом.
Тапір — непарнокопитий ссавець, у якого на передніх кінцівках по 4, а на задніх — по 3 пальці. Тапіри складають родину з 4 видів, поширених на півночі Південної Америки і в Малайзії. Ніс, верхня губа подовжені, утворюють короткий гнучкий хоботок із ніздрями на кінці. Ці тварини вельми унікальні і є майже вимерлою групою, що мало змінилася в ході еволюції.
Хобот тапіра надзвичайно рухомий. Кінчик забезпечений чутливим жорстким волоссям — вібрисами, і служить органом дотику.
Тапір водиться тільки на півдні і сході Південної Америки, а на півночі і заході, так само як і в центрі, замінений іншими, хоч і спорідненими, але не зовсім однаковими видами.
Келлер-Лейцингер так описує вдачу тапіра:
«Із першим промінням сонця прямує він важкою ходою по уторованих стежках до річки, щоб скупатися, і часто, огинаючи крутий закрут річки, ми наштовхувалися на товстошкірого тапіра, який спокійно стояв у воді по саме горло. Він плаває і пірнає з дивною спритністю; треба вважати, що, переслідуваний собаками, він прямує до річки не стільки для освіження після скаженої скачки, скільки для більшої свободи руху серед вологої стихії».
Усі тапіри постійно живуть у лісах і уникають у них просік та відкритих місць. Тапіри протоптують собі в гущавині південноамериканських лісів стежини, які легко можна сприйняти за дороги, пророблені індіанцями, тому недосвідчені люди часто спокушаються іти ними і таким чином лише віддаляються від населених місць.
Тапіри — переважно сутінкові тварини. Але в абсолютно глухих і темних лісах бродять вони і вдень. Надвечір тапіри вирушають на пасовище і, ймовірно, перебувають у русі цілу ніч; способом життя вони дуже нагадують нашого кабана.
Самці ведуть відокремлене життя і лише під час гону об’єднуються із самками. Побачити родину тапірів — велика рідкість, а групи чисельністю понад 3 особини трапляються тільки там, де особливо гарне, багате пасовище випадково привертає декількох окремих тапірів.
За своїми рухами тапіри нагадують свиней: хода їхня повільна, обережна; ліниво плентаються вони нога за ногою, причому голова завжди нагнута додолу, і лише хобот, який обнюхує все довкола і який вони повертають то в один, то в другий бік, і постійно рухливі вуха пожвавлюють їхні байдужі фігури. Так рухається тапір у спокійному стані, але у разі щонайменшої підозри небезпеки він зупиняється, хобот і вуха починають на короткий час гарячково рухатися, після чого тварина стрімко кидається втікати. Пригнувши ще нижче голову до землі, вона мчить не озираючись, незважаючи ні на які перешкоди, так само швидко, як по болоту і воді.
Із зовнішніх чуттів у тапірів переважають нюх і слух; зір, навпаки, слабкий, про смак важко судити. Органами дотику служать як хобот, так і вся шкіра. Хобот — чудове знаряддя дотику і знаходить найрізноманітніше використання.
Голос тапіра — абсолютно своєрідний різкий свист.
Усі тапіри, мабуть, добродушні, боязкі та миролюбні тварини і лише в крайньому разі удаються до своїх засобів захисту. Вони втікають від будь-якого ворога, навіть від маленького собаки, але найбільше бояться людини, перевагу якої вони добре оцінили. У відомих випадках тапіри хоробро обороняються, і тоді вони, поза сумнівом, небезпечні супротивники. Тапіри скажено кидаються на ворога, прагнучи його перекинути, і навіть удаються до зубів на зразок нашої свині. Таким чином матері захищають своїх дитинчат, коли бачать їх у небезпеці.
Людина переслідує всіх тапірів через смачне м’ясо і цінну шкуру. їхнє м’ясо вважається ніжним і соковитим. В Америці на тапіра полюють зазвичай за допомогою собак, що переслідують його до самої води, до якої тапіри постійно поспішають у подібних випадках. Ще небезпечнішим ворогом, ніж людина, ми можемо назвати великих кішок батьківщини тапіра. Усі мандрівники стверджують, що ягуар жорстоко переслідує американських тапірів. Те саме можемо сказати про тигра стосовно чепрач-ного тапіра. Розповідають, що тапір, якщо ягуар схопиться йому на шию, поспішно кидається у найгустішу гущавину, щоб скинути з себе ворога, що йому іноді і вдається, оскільки кігті хижака навряд чи можуть глибоко встромитися в шкіру тапіра.