Гепард, або леопард мисливський (Асіпопух jubatus)
У них котяча голова, котячий довгий хвіст, а тіло собаче. Собачими здаються і довгі ноги, лапи яких лише до певної міри можна порівняти з лапами кішок. Існує, правда, апарат для втягування і випускання кігтів, але ці м’язи такі малі і слабкі, що кігті майже завжди стирчать назовні і тому притуплені від тертя, як у собак. Зуби загалом схожі на зуби інших кішок, але ікла стислі з боків, як у собак.
Гепард — найшвидший звір на Землі. Ні кінь, ні антилопа не обженуть його: швидкість його руху — 112 км за годину.
Гепард дуже худорлявий, ноги набагато довші, ніж у справжніх кішок, голова мала і швидше видовжена, як у собак, ніж заокруглена, як у кішок; вуха широкі та невеликі, очі мають круглу зіницю, хутро досить довге і скуйовджене, особливо на спині; основний колір хутра — дуже світлий жовтувато-сірий; на цьому тлі знаходяться чорні і бурі плями, які на спині тісно зближують і навіть майже зливаються між собою, продовжуючись на череві і навіть частково вкриваючи хвіст, ближче до його кінця з’єднуючись між собою в кільця. Довжина тіла досягає 137 см, довжина хвоста — 76 см, висота в загривку 76—84 см.
У гепардів-самців невелика, ледве помітна грива. У дитинчат срібляста гривка по всій спині. Через 10 тижнів після народження вони втрачають і гриву, і здатність втягувати кігті. Після південноамериканського гривастого вовка гепард — хижий звір із найдовшими ногами. У нього єдиного з усіх кішок кігті не втягуються. Тому він бігає, наче спринтер, у «шипівках».
Гепард поширений по всій Південно-Західній Азії і в Африці. Він спостерігається на більшій частині півострова Індостан, але, за словами Блен-форда, не на північ від Гангу; напевно, його також немає на Малабарському березі; за Сандерсоном, його майже не знають вже в Майсурі. Гепард — степова тварина, яка повинна здобувати собі поживу більше спритністю, ніж силою. На вигляд це щось середнє між собакою і кішкою. Рухи гепарда істотно відрізняються від рухів кішок. Правда, він уміє повзти, щільно притиснувшись до землі і зігнувши довгі ноги, але і це він робить швидше як лисиця або як вовк, ніж як кішка. Порівняно з кішкою гепард ступає твердо і робить великі кроки. Якщо він прискорює свій рух, то біжить як прудкий собака; його він нагадує і тоді, коли робить великі стрибки, оскільки він не тільки робить декілька стрибків і потім зупиняється, але іноді пересувається стрибками на значній відстані. Гепард не в змозі лазити, як це роблять кішки, і якщо йому треба дістатися до високого предмета, то йому доводиться обмежуватися одним, правда, дуже великим, стрибком. Чи уміє він також плавати, на це немає вказівок у жодного спостерігача. Голос його теж своєрідний. Гепард довго муркоче, як свійська кішка, тільки дещо грубіше і глибше; роздратований, він пирхає, як і його родичі, так само люто клацає зубами і видає при цьому глухе бурчання; крім того, він видає ще своєрідні тужливі звуки, які Блейт порівнює з меканням кози.
Із трьох-чотирьох кошенят у гепардів виживає звичайно один, інші стають жертвою гієн, коли мати відлучається на полювання.
Пожива мисливського леопарда складається головним чином з невеликих жуйних тварин, які водяться на його батьківщині. Найулюбленішою його здобиччю є антилопи; леопард найчастіше живе поблизу тих місць, яким вони віддають перевагу. Звичайно його можна побачити серед скель на невисоких пагорбах. Знавці стверджують, що на не дуже великих відстанях леопард — найшвидший з усіх ссавців. Але він використовує і хитрощі, щоб дістатися до своєї здобичі. Помітивши стадо антилоп або оленів, що пасуться, гепард притискається до землі і повзе, наче змія, беззвучно, але швидко, щоб жертва не встигла його помітити. При цьому ніколи не підкрадається з навітряного боку, лежить тихо і без руху, як тільки ватажок стада піднімає голову, щоб огледітися. Підкравшись якомога ближче, вибирає тварину, яка стоїть до нього найзручніше, і зі скаженою швидкістю спрямовується до неї, женеться, ударами лапи збиває його на землю і хапає за горло. Якщо він може підкрастися лише на відстань рушничного пострілу, то й тоді, покладаючись на свою швидкість, не вагаючись переслідує жертву, що біжить. Зоолог Мек Местер як очевидець розповідає, що один гепард, який міг непомітно наблизитися до антилопи лише на 200 кроків, проте наздогнав і повалив її на відстані менш як 500 кроків.
Гепард ніколи не повернеться до недоїденої жертви. Він віддає перевагу тільки свіжому м'ясу.
Природжена хитрість і здібність до полювання спонукали людину до спроби скористатися мисливським мистецтвом цієї тварини. За допомогою примітивного дресирування мисливський леопард став чудовою мисливською твариною, яка навряд чи поступається благородному соколу. У всій Ост-Індії його вважають добрим помічником на полюванні. Персидський шах одержує мисливських леопардів з Аравії і тримає їх в особливому будинку. Йозеф Барбаро бачив 1474 року у князя Вірменії 100 мисливських леопардів. У Європі теж використовували гепарда для полювання.
«Владики давніх часів, — пише Василь Пєсков, — вважали престижним тримати в будинку живого гепарда. Подекуди ця пристрасть доходила до приголомшливих крайнощів. Один з індійських Моголів — Акбар — для пишних своїх полювань приручив 9000 гепардів. Модними були полювання з гепардами (пардусами) і у південних російських князів. Гепард поступливий і покірливий. Незважаючи на завжди сумну свою морду, він ласкавий до господарів, дозволяв на прогулянках водити себе на ланцюжку. Цей звичай знову відродився недавно. У 1960-і роки всілякі модні знаменитості — співаки, кінозірки — з'являлися на різних раутах, наприклад на кінофестивалях, з голінастими кішками на повідках. Не відомий жоден випадок нападу цього близького родича леопардів на людину».
За словами Стерндаля, дитинчата, за винятком чорної смужки на носі, забарвлені у чисто-сірий колір; проте можна роздивитися майбутні цятки, видаливши верхнє волосся. Для полювання ніколи не дресирують дитинчат, а ловлять для цього лише дорослих тварин, оскільки, на думку індійців, дитинчата лише на свободі і під керівництвом старих гепардів можуть стати хорошими мисливськими тваринами.
Вагітність триває 84—95 днів, дитинчат у поносі 2—4. Новонароджені кошенята не мають плямистого малюнка, на спині у них шерсть довша, ніж на інших частинах тіла, і забарвлена у сріблясто-білий колір. Дитинчата, що підросли, до 2—3 років залишаються з матір’ю, та й пізніше довго живуть і полюють разом.
За словами місцевих жителів, гепард наїдається лише раз на три дні, але вдосталь, і ховається тоді в своєму лігві, щоб спати і перетравлювати їжу. На третій день він іде до певного дерева, куди приходять й інші тварини того ж виду, щоб тут гратися, дряпати кору і точити кігті.