Пекарі білогубий, або білобородий (Tayassu albirostris)
Належить до родини Пекарієві. Тіло завдовжки 1,1 м разом з мало розвиненим хвостом 5 см завдовжки, висота в загривку 40—45 см. На нижній щелепі є велика біла пляма. Товста, груба, ребриста щетина дуже обрідно вкриває тіло, окрім спини, починаючи від загривка, де вона дещо довша. Забарвлення тіла досить рівномірне сірувато-чорне, причому яскрава світла пляма на щоках виділяється незвичайно різко.
«Під час мандрів пекарі, — говорить Ренггер, — ніщо не затримує: ні рівнини, яких вони звичайно уникають, ні вода. Якщо вони дійдуть до відкритого місця, то мчать через нього напростець, якщо ж річка або потік перетинають їм шлях, то вони, не замислюючись ні на хвилину, кидаються уплав. Я бачив, як вони перепливали річку Парагвай в такому місці, де ширина її дорівнювала півгодині шляху суходолом. Під час переправи в стаді панує велика штовханина. Всі самці пливуть попереду, а матері зі своїми дитинчатами позаду. Вже здалеку чути наближення стада і не тільки завдяки глухим звукам, які вони видають, але й через тріск суччя зламаних на шляху кущів».
Поширені пекарі в усіх лісистих місцевостях Південної Америки до висоти 1000 м над рівнем моря. Білогубі пекарі бродять у лісах великими стадами по декілька сотень особин, де ватажками є найсильніші кабани; стада нашийникових пекарі менші й складаються з 10—15 голів. Всі вони щодня міняють своє місцеперебування.
Їдять вони всілякі деревні плоди і коріння. їхні зуби такі міцні, говорить Шомбургк, що вони можуть розкусити найміцніше пальмове насіння. В населених місцевостях вони забрідають на плантації й спустошують поля. Говорять, що крім рослинної їжі, їдять змій, ящірок, черв’яків і гусінь. Рухами і норовом вони схожі на наших диких свиней. Удень охоче забираються в дупла або до ям під корінням великих дерев; якщо на них полюють, вони ховаються в таких затишних куточках. Слух і нюх, мабуть, розвинені краще, зір слабкий.
Самка народжує майже завжди одне і дуже рідко двоє поросят, які якщо не першого дня після народження, то незабаром після цього, усюди ходять слідом за матір’ю і не хрюкають, а скоріше мекають, як кози. Поросята легко приручаються і при хорошому догляді стають справжніми свійськими тваринами.
