Архар, або аргалі (Ovis ammon)
Є дуже великим бараном завбільшки з дев’ятимісячне теля. Ноги високі й стрункі, копита вузькі та короткі, нерозвинуті малі копита прикриті вовною. Могутні тригранні широкі роги в розрізі утворюють трикутник. Вузька основа цього трикутника обернута вперед і вгору, а вершина його — вниз; біля основи роги тісно притиснуті один до одного, потім загинаються спочатку назад і назовні, потім униз і в сторони, кінцями знову назад і вгору; таким чином, якщо дивитися на них збоку, то здається, що вони описують майже повне коло. Роги вкриті хвилястими валиками, що рельєфно виступають і переходять один в один, у проміжках між якими помітні глибокі борозенки ростових кілець. Густе, хвилясте і ламке волосся ості, яке трохи подовжується лише на підгрудді і на зашийку, і тонкий, короткий підшерсток складають волосяний покрив тварини. Він розподілений по всьому тілу досить рівномірно, за винятком ділянки тіла позаду верхньої частини плеча, вкритої коротким, жорстким волоссям. Переважне забарвлення вовни матове блідо-сіре. Загальна довжина аргалі, включаючи хвіст завдовжки 11 см, досягає 1,93 м, висота у холці — 1,12 м. Довжина рогів, враховуючи всі вигини, — 1,22 м, відстань між кінцями — 93 см. Помітно менша статурою вівця аргалі схожа на барана забарвленням, роги у неї набагато менші.
Архар, гірський баран, найбільший дикий баран Євразії (Ovis ammon), поширений на високогірних плато Центральної Азії. Маса тіла — до 158 кг, довжина рогів — 1,5 м, а їх маса — до 30 кг. Узимку стада живуть у долинах, а влітку пасуться на висоті 5500 м і вище. У разі небезпеки архар попереджає інших членів стада, різко ударяючи об землю копитами. Окремі особини можуть доживати до 6 років.
Існує 25 підвидів з вагою тіла від 25 до 220 кг.
Аргалі поширені від Алтаю до гір Алатау, і, мабуть, трохи далі на південь. Аргалі уникає вологих гір, вкритих лісом, і значних висот. Місце проживанням йому служать гірські хребти заввишки від 600 до 1000 м над рівнем моря, якщо вони багаті на голі скелі, мають схили з деревами, що обрідно ростуть, і долини з широким і рівним дном. Майже до самого періоду спарювання барани бродять окремо від овець. Незадовго до спарювання вони об’єднуються в маленькі стада не більше 15 голів. Архари — тварини денні. Близько полудня стадо збирається на стрімкому схилі, лягає тут і пережовує жуйку.
Рухи архара відповідають його сильному, кремезному і не позбавленому грації тілу. Звичайний біг — рись. Під час втечі вівці аргалі, об’єднані в стадо, йдуть майже завжди одна за одною в ряд.
Час спарювання точно не відомий. За відомостями, які Пржевальський дістав від монголів, самець аргалі на південному сході Гобі вже в серпні готовий до спарювання; за свідченнями киргизів Південно-Західного Сибіру, — не раніше середини жовтня. Старі барани в цей час займають певні місця і не допускають сюди молодших і слабкіших. З рівними у силі вони стають до бою за місце і за овець. Бої, якими закінчуються сварки, схожі на поєдинки свійських баранів.
Аргалі -самка після 155—170 днів вагітності народжує одного або двоє ягнят; молоді самки звичайно приносять тільки одне, старі ж, навпаки, двоє. Ягнята помітно більші, ніж у свійських овець: довжина доходить до 65, а висота в холці — до 54 см. Вже за кілька годин після народження ягнята здатні добре пересуватися і не відстають від своїх матерів. Якщо в перші дні життя їм загрожує небезпека, то по знаку матері вони припадають до каміння серед скель, притискуючи шию і голову до землі, і наче перетворюються на живе каміння; таким чином вони ховаються від багатьох ворогів.
Улітку аргалі вживає в їжу всі ті рослини, які їсть і свійська вівця; взимку задовольняється мохом, лишайниками і сухою травою. Для цього забирається на вершини скель, з яких вітер здув сніг. Щодо водопою він розбірливіший, ніж у їжі, кожного разу приходить до певного джерела. Солончаки вони відвідують дуже часто, бо то є їхні ласощі, улюблені всіма жуйними.
Зір, слух і нюх розвинений у них однаково добре.
Полювання на цих тварин вимагає неабиякого мистецтва і влучності мисливця і утруднене тим, що аргалі не скрізь можна переслідувати. Підкрастися до нього ще важче. Дичина ця дуже цінується киргизами, і дійсно, м’ясо аргалі чудове, хоча має дещо гострий смак.
Дорослих архарів, окрім людей, переслідують тигри, вовки, в окремих випадках успішно. Найжахливіший ворог молодняку аргалі — беркут.