Дельфін звичайний, або дельфін-білобочка (Delphinus delphis)
В середньому близько 2 м завдовжки, спинний плавець — 30 см, ласти 55— 60 см завдовжки. Відносно маленька голова дорівнює приблизно четвертій частині довжини всього тіла, лоб злегка опуклий і відділяється від не дуже довгої, абсолютно прямої і видовженої морди поперечною борозенкою і валиком, що знаходиться за нею. Морда має вигляд дзьоба і сплюснута як зверху, так і знизу. Довгасті очі лежать на невеликій відстані за кутиком рота і мають серцеподібну зіницю. Вуха розташовані за очима, а дихальце — між ними. Веретеноподібний тулуб стиснутий, передня частина його кругла, а задня слабо стиснута з боків. Спинний плавець вузький, високий і на кінці гострий; передній край його опуклий, а задній досить глибоко вирізаний, тому дещо схожий на серп. Ласти дещо довші і вужчі за спинний плавець. Хвостовий плавець розділений на дві тупі лопаті і в середині трохи вирізаний. Шкіра надзвичайно гладка і являє собою не тільки глянсувату, але майже дзеркальну поверхню; зверху вона зеленкувато-бурого або зеленкувато-чорного кольору, а знизу — чисто біла, причому межа між обома кольорами являє собою звивисту лінію; по боках на білому тлі подекуди видно сірі або чорнуваті плями.
Зграї дельфінів наближаються до кораблів, вовтузяться біля них, поки не попливуть далі, безупинно пірнають і знову підіймаються на поверхню, висовують на хвилину голову над поверхнею моря, випускають із шумом свої фонтани і знову зникають у глибині. Вони плавають так швидко, що не тільки легко наздоганяють найшвидший пароплав, але й пливуть поряд з ним; одночасно роблять різні фокуси, перекидаються у воді і кружляють біля судна, не відстаючи від нього ні на хвилину. Іноді один з них раптом вискакує зовсім з води і потім падає вперед вниз головою, не зчиняючи при падінні майже ніякого шуму.
Батьківщиною цієї тварини можна вважати всі моря Північної півкулі. Судячи з його рухів і способу життя, цей дельфін є ще більш схильним до різних ігор, ніж інші його родичі. Іноді він нишпорить по хвилях у відкритому морі далеко від берега, іноді ж підіймається в річки вгору за течією. Дельфіни утворюють зграї від 10 до 100 особин, а іноді й більше. Основна риса їхньої вдачі — розвинена соціальна організація.
Форма зубів дельфіна свідчить про те, що він належить до найбільших морських хижаків. Пожива його складається з риб, раків, головоногих та інших морських тварин. Після 10-місячної вагітності самка народжує дитинча до 50—60 см завдовжки. Припускають, що дитинчата стають дорослими тільки через 10 років, зате, як запевнив один давньогрецький письменник, дельфін може жити до 130 років. З іншого боку, рибалки, які під час лову дельфінів робили їм надрізи на хвостовому плавці, вважають, що вони живуть не більше 25—30 років.
Найстрашніший ворог дельфіна — не людина, а хижа ластівка.
Жоден кит і навіть жодна морська тварина не цікавили так стародавніх письменників і учених, як дельфін; він став темою для всіляких байок і поетичних описів. Перекази свідчать, що дельфіни врятували грецького поета Оріона, якого розбійники викинули з корабля в море, і, зачаровані його піснями, привезли неушкодженим до мису Тенарського. Розповідають ще байку про те, що колись, дуже давно, дельфіни допомагали людям ловити морських риб, заганяючи їх цілими зграями в сіті, і за це одержували у винагороду частину здобичі та шматки хліба, змочені у вині.
