Фуро (Mustela putorius furo)
За сучасними переконаннями всіх природодослідників, є різновидом звичайного тхора, що змінився внаслідок неволі та приручення. Фуро знають ще від найдавніших часів, але лише в прирученому стані. Фуро схожий на звичайного тхора і виглядом, і розмірами. Щоправда, він дещо менший і слабший, але те саме спостерігається і в багатьох інших тварин, які живуть у неволі. Довжина його тіла досягає 45, а хвоста — 13 см. Ці ж розміри точнісінько відповідають, з одного боку, розмірам звичайного тхора, з іншого — і будова скелетів обох цих тварин істотно не відрізняється одна від одної. У Європі поширений фуро-альбінос. Він має білий або світло-жовтий колір, а знизу — дещо темніше забарвлення шерсті, очі в нього світло-червоні. Лише у небагатьох із цих тварин шерсть темніша, і тоді вони бувають дуже схожі на звичайних тхорів. Деякі природодослідники стверджували, ніби фуро — африканець за походженням і ніби у Європі він поширився з Африки, але підтвердити цю думку яким-небудь спостереженням вони не змогли. Таким чином, фуро трапляється лише в неволі та утримується для полювання на кроликів. Тільки англійці використовують його для полювання на щурів, а ті африканські тхори, яких називають щуродавами, цінуються там дорожче, ніж ті, яких можна використовувати для полювання на кроликів.
Із давнини одомашнена альбіносна форма чорного тхора — фуро (зображений на картині Леонардо да Вінчі «Пані з горностаєм»). Виведений 2000 років тому в Південній Європі та тривалий час замінював кішку, використовувався також для полювання на кроликів. Вирізняється спокійною неагресивною вдачею.
Самка після п’ятитижневої вагітності народжує на початку травня від п’ятьох до вісьмох дитинчат, які протягом двох-трьох тижнів залишаються сліпими. Мати виховує їх із найбільшою турботою, а коли їм виповниться приблизно два місяці, то їх можна вже забрати від матері та вигодовувати окремо.
