Руконіжки, або ай-ай (Daubentonia madagascariensis)
Є не тільки особливим родом, але й особливою родиною в ряді Напівмавпи (Daubentoniidae).
«Ця чотиринога тварина, — говорить Соннера, — дуже схожа на білку. Вона деякою мірою схожа також на чорного лемура і мавпу. На кожній кінцівці по п’ять пальців; на передніх кінцівках вони дуже довгі і трохи загнуті, через це тварина ходить дуже повільно. Пальці озброєні кривими кігтями. Два останні суглоби середнього пальця довгі, тонкі і не вкриті волоссям. Тварина користується цим пальцем, щоб діставати з тріщин дерев черв’яків і проштовхувати їх у глотку. Мабуть, він потрібен їй для того, щоб чіплятися ним за гілки дерев. На задніх кінцівках чотири пальці з кривими кігтями, п’ятий, або внутрішній, — великий палець, має плоский кіготь, схожий на ніготь людини.
В кожній щелепі ай-ай є по два різці, які стоять дуже близько один до одного і схожі на дзьоб папуги; нижні набагато більші від верхніх.
У нього великі, широкі та плоскі вуха; вони чорного кольору, гладкі, блискучі та вкриті зовні довгою шерстю. Над очима і носом, на щоках і підборідді у нього є пасма довгої шерсті.
Вся тварина вкрита жовтувато-білим пушком, з якого стирчить довге чорне волосся. Передня частина голови і шиї жовтувато-білого кольору. Хвіст плоский, волохатий, вкритий довгою шерстю. Довжина тіла ай-ай 40 см, довжина хвоста — 60 см».
До сьогодні ай-ай, привезений Соннера до Європи, залишався єдиним екземпляром, а опис, що з’явився 1782 року, — єдиним джерелом відомостей про життя цієї рідкісної тварини.
Руконіжка, ай-ай, — вид дрібних приматів, споріднений лемурам, але виділений у самостійну родину Руконіжки (Daubentoniidae). Як і лемури, руконіжки живуть тільки на Мадагаскарі. Довжина тіла 40 см, пухнастий хвіст завдовжки 55 см. На відміну від лемурів руконіжка живиться в основному комахами. Кубло влаштовує в розгіллях дерев; самки народжують по одному дитинчаті.
Ай-ай, або руконіжка, має такі зовнішні ознаки: голова дуже велика, шия коротка, тулуб досить товстий, довжина хвоста приблизно дорівнює довжині тіла. Кінцівки майже однакової довжини. У порівнянні з головою очі здаються маленькими, шкірясті вуха, навпаки, великими. На кінцівках особливо впадають в око дуже подовжені пальці. На руках потовщений знизу великий палець товстий і короткий; вказівний дещо тонший; безіменний майже такий само завтовшки, як і великий; мізинець теж дуже товстий, але третій палець недорозвинений і здається, що він наче зсохся. Плесно помірно розвинуте, великий палець ноги середньої довжини має таку ж саму будову, як великий палець руки, решта пальців ноги майже однакової довжини і схожі будовою. Морда рудувато-сірого кольору, за винятком більш темного кільця навкруги очей і світлої плями над ними. Дорослі особини досягають завдовжки 1 м, причому 45 см припадає на відстань від кінця морди до початку хвоста і понад 50 см — на хвіст.
Понад сто років тому мандрівник Соннера знайшов на західному березі Мадагаскару пару вкрай дивних тварин, про існування яких нікому до того часу не було відомо. Побачивши їх, місцеві жителі голосно скрикували, виражаючи своє здивування, і Соннера вибрав цей вигук — «ай-ай», щоб назвати знайдене ним створіння.
Ай-ай боїться світла більше, ніж усі відомі мені ссавці. Нічну мавпу можна принаймні розбудити. Прокинувшися, вона обмацує навкруги себе, здивовано дивиться на світ, освітлений денним світлом. Ай-ай вдень, якщо і вдасться насилу розтрусити його і примусити прокинутися, здається схожим на досконалий автомат. Машинально відповзає назад у свій темний закуток, згортається клубком, закриває морду пухнастим хвостом. Лише пізно вночі ай-ай пожвавлюється і виповзає зі свого темного притулку, все ще побоюючись, щоб який-небудь промінь світла не засліпив його. Світло свічки, яке аніскільки не турбує інших нічних тварин, примушує його якнайшвидше сховатися.
Хода його схожа на ходу нічних мавп з тією лише відмінністю, що вона незрівнянно повільніша. При цьому тварина тримає задню частину тіла набагато вище за передню, спираючись на сильно розчепірені і загнуті пальці, волохатий хвіст стирчить горизонтально, не волочиться по землі.
Єдина їжа, яку дають тварині, складається з молока з вареним і розтертим жовтком, підмішаним до нього. Йому достатньо маленького блюдця на цілий день. Під час їжі ай-ай користується обома руками, він кидає ними рідку їжу собі до рота. М’ясної їжі він дотепер наполегливо уникав.
Усі гілки дерева, що знаходяться в клітці ай-ая, обідрані і покусані ним. Це свідчить про спосіб вживання ним своїх різців, що примусило природодослідників зарахувати цю тварину до гризунів. Мабуть, на волі він відшукує поживу на деревах, що засохли, і дійсно поїдає комах, як говорить Соннера. Я припускаю, що він обдирає кору дерев своїми чудово пристосованими для цього різцями, відкриваючи таким чином місця, де ховаються деякі комахи і їхні личинки, а потім витягує їх із щілин і тріщин своїми довгими пальцями і з’їдає.