Дикобраз гребінчастий (Hystrix cristata)
Належить до родини Дикобрази ряду Гризуни. Довжина його тіла досягає 65 см, довжина хвоста — 11 см, висота в загривку — 24 см, маса тіла 12—15 кг. Тільки на короткій тупій морді є шерсть, товста верхня губа вкрита багатьма рядами блискучих чорних вусів, і такі ж самі щетини знаходяться на наростах над очима і за ними. На шиї підіймається грива, яка складається зі звернених до хвоста дуже довгих, загнутих і твердих щетин, які тварина може довільно піднімати і опускати. Щетини ці вельми гнучкі, почасти білого, почасти сірого кольору, в основному з білими кінчиками. Решта верхньої частини тіла вкрита сидячими близько одна до одної то довгими, то короткими, гладкими і загостреними голками, між якими розкидана щетиниста шерсть: голки ці темно-коричневого і білого кольору, неміцно тримаються на шкірі, тому легко випадають. З боків тулуба, на загривку і на крижах голки коротші й тупіші, ніж на середині спини, і мають загострені кінчики. Тонкі і гнучкі голки досягають завдовжки 40 см, короткі й жорсткі бувають тільки 15— 30 см завдовжки, товщина їх — 0,5 см. Всередині всі вони порожнисті або наповнені губчастою масою, коріння і кінчики переважно білого кольору. Короткі голки забарвлені у темно-коричневий колір і кільчасті, але й у них коріння і кінчики звичайно білого кольору. На кінці хвоста знаходяться абсолютно інакше утворені голки, майже 5 см завдовжки і 7 мм завтовшки. Вони складаються зі зрізаних, тонкостінних трубок з відкритим кінцем і схожі на відкритий стовбур пера; коріння їхнє, навпаки, довге, тонке і гнучке. За допомогою великого, сильного м’яза, який знаходиться під шкірою тварини і здатний швидко скорочуватися, всі голки можуть довільно підійматися і опускатися. Нижня частина тіла вкрита темно-бурою шерстю з рудуватими загостреними кінчиками, навколо шиї тягнеться біла смуга. Кігті чорно-рогового кольору, очі чорні.
Дикобрази, що водяться в Європі, ймовірно, походять з Північної Африки і привезені сюди вперше римлянами. Нині тварина поширена уздовж берегів Середземного моря, в Алжирі, Тунісі аж до Судану. В Європі дикобразів багато в Кампанії поблизу Рима, на Сицилії, в Калабрії і Греції.
Якщо несподівано захопити дикобраза поза його норою, він грізно підіймає голову і настовбурчує всі голки і гримить ними, особливо порожнистими голками хвоста, якими він так ударяє одна об одну, що при цьому зчиняється дуже дивний шум. При сильному роздратуванні дикобраз ударяє задніми кінцівками об землю, а якщо схопити його, то видає глухе хрюкання. Під час руху деякі голки випадають, що й стало приводом для відомої казки про стрільбу голками. Незважаючи на страшне брязкання голками, тварина являє собою абсолютно безпорадне, нешкідливе створіння, яке легко лякається, кожному поступається дорогою.
Із зовнішніх органів чуття найбільш розвинений нюх; зір і слух слабкі. Час спаровування міняється залежно від кліматичних умов. Можна визнати, що воно всюди збігається з початком весни: у Північній Африці відбувається в січні, у Південній Європі — в квітні. У цей час самці відшукують своїх самок і живуть разом із ними декілька днів. Через 60—70 днів після спаровування самка в своїй норі, яку м’яко вистилає листям, корінням і травами, народжує 2—4 дитинчат з розплющеними очима, з короткими, м’якими, щільно прилеглими до тіла голками: голки ці дуже скоро тверднуть і ростуть надзвичайно швидко, хоча звичайної своєї довжини досягають тільки в зрілому віці. Як тільки дитинчата стають здатними самі здобувати поживу, мати кидає їх.
Довжина тіла досягає 90 см, хвоста — 15 см (не рахуючи голок). Маса може досягати до 18—27 кг.