Голкошерст (Erethizon dorsatum)
Належить до родини Американські дикобрази (Erethizontidae) ряду Гризуни, мешкає в Північній Америці. Він відрізняється від південноамериканських дикобразів, які лазять, стисненим із боків тулубом і коротким, плоским та широким хвостом, і критим із верхнього боку голками, а з нижнього — щетинами. Голкошерст досягає завдовжки 80 см, із яких на хвіст припадає 19 см. Голова у нього коротка, товста і тупа, морда усічена, маленькі ніздрі більш-менш щільно прикриваються напівкруглими клапанами. Передні ноги чотирипалі і без великого пальця, задні п’ятипалі, кігті довгі і міцні, підошви голі, з сіткою борозенок на шкірі. Тіло вкрите густим хутром, яке на потилиці сягає 11 см завдовжки, а на нижньому боці тіла і на кінчику хвоста переходить у колючу щетину. Між волоссям і щетинками по всьому верхньому боці тіла знаходяться голки близько 8 см завдовжки, які переважно прикриті волоссям. Забарвлення його являє суміш бурого, чорного і білого кольорів, волосся на верхній губі жовтувато-буре, на щоках і на лобі буре, змішане з чорним і білим, довге волосся тулуба абсолютно чорне, або абсолютно біле, або чорне біля кореня і біле на кінчиках, волосся нижньої частини тіла буре, волосся ж хвоста на кінчиках брудно-біле.
Північноамериканський голкошерст, або деревний дикобраз, нагадує дикобраза, але, на відміну від останнього, у нього в густій щільній шерсті є рідкі тонкі голки. Голкошерсти живуть виключно на деревах. Живляться листям, паростками і корою дерев. Можуть завдавати значної шкоди лісовому господарству, оскільки дерева з обідраною корою гинуть. Довжина тіла голкошерста складає близько 60 см, хвоста — 15—20 см.
Тіло і хвіст дикобраза ніби обтикані голками, що вільно сидять. Зазвичай вони лежать плоско, але, якщо тварина схвильована, вони піднімаються, утворюючи колючу стінку. Якщо дикобраз ударить хвостом або просто випадково зачепить хижака, кожна голка, якої торкнеться нападник, уп’ється в його тіло. Завдяки крихітним зазублинам голки упиваються в тіло супротивника і проникають дедалі глибше через скорочення м 'язів, у яких вони засіли.
Голкошерст живе в лісах Північної Америки до Віргінії та Кентуккі і від Лабрадору до Скелястих гір. Часто зустрічається в лісистих місцевостях на захід від Міссурі.
Голкошерст завдає особливо великої шкоди в’язам, тополям і ялинам. Своїми бурими блискучими різцями він знімає кору з гілок так гладко, ніби роботу зроблено ножем. До зимівлі він не схильний; але дуже ймовірно, що найхолоднішими зимовими днями ховається у заздалегідь вибраний притулок.
«Голкошерст, — говорить Картрайт, — вправно лазить і взимку, ймовірно, не спускається на землю, поки не знищить кору на вершині дерева. Зазвичай він рухається лісом по прямій лінії і рідко проходить повз дерево, хіба що коли воно вже дуже старе. Але найбільше йому до вподоби молоді дерева: один голкошерст може протягом зими згубити сотні дерев. Той, хто знає вдачу цієї тварини, завжди легко може відшукати її, оскільки на шлях її руху вказує трухлявина обгризеної кори».
У дуплах дерев або в ущелинах скель можна знайти його гніздо і в ньому — у квітні або у травні — єдине добре розвинене зряче дитинча.
У разі наближення хижака дикобраз опускає ніс, розчепіривши всі голки і ворушачи хвостом.
Окрім людини, небагато ворогів можуть бути небезпечними так добре озброєній тварині. Одюбону принесли канадську рись, яка жорстоко поплатилася за напад на голкошерста. Ця хижа тварина була майже при смерті, голова її була дуже запалена, а рот повний гострих голок.