Декілька десятиріч тому лев був поширений на території від басейну річки Інд через Центральну Індію до басейну річки Ганг. Тепер ця тварина майже зовсім винищена і трапляється зрідка в найвіддаленіших і найнеприступніших місцевостях Раджпутани. Якщо його не відділяти від інших левів, то і на заході не можна визначити межі його поширення: він трапляється в прибережних областях Белуджістану, а також, частіше, в Південній Персії і на Месопотамській низовині.

Тисячоліття минули відтоді, як для боротьби на арені можна було зібрати 600 левів. Цар звірів все далі і далі відходить від місцевостей, освоєних володарем землі. Геродот розповідає, що під час одного з походів Ксеркса до Македонії вночі на навантажених поклажею верблюдів, на подив воїнів, напали леви. Раніше ніхто не підозрював про присутність тут хижаків. Арістотель вважав річки Ресс і Ахелой межею заселення левів у Європі та стверджував, що в Європі левів ніде, окрім Греції, немає. Не можна встановити, коли ж саме вони були винищені на Європейському континенті, але, ймовірно, відтоді минуло більш як тисячоліття. Про те, що в давнину в Сирії і Палестині жили леви, ми знаємо з Біблії, але про час їх винищення у Святій Землі у нас немає відомостей. У будь-якому разі, був час, коли леви були повсюдно поширені від мису Доброї Надії через усю Африку і Південну Азію до Індії.

Лев віддає перевагу відкритим місцевостям: трав’янисті луги з перелісками з чагарників, бідні на рослинність степи з колючими чагарниками і пустинні місцевості. В Судані він охоче вибирає для свого лігва плоске поглиблення в якому-небудь захищеному місці, а в Південній Африці ховається в чагарниках; він любить також високі очерети, що ростуть по берегах річок. Під час мандрів він залишається лежати там, де застане його ранок.

Василь Пєсков повідомляє: «Леви, на відміну від інших хижаків, не кочують саваною за зебрами і антилопами. Леви — тварини територіальні. Завдання самця — охороняти територію від інших левів. Полюють звичайно більш жваві самки — одна в засідці, друга підкрадається до жертви. Але перший шматок дістається «хоронителю території», такий закон. Звичайно, і сам глава прайду вміє полювати — одним стрибком валить на землю зебру або гну, що відстала від стада. Але настає час, і старість долає лева. Йому вже не хочеться рухатися; старого лева видає його рик. І навіть розумні зебри, глянувши на нього, розуміють: цей лев уже не небезпечний».

Загалом звички лева схожі на звички інших кішок, але багато в чому він значно відрізняється від них. Він ледачіший, ніж інші види цієї родини, і особливо йому не подобаються великі переходи; навпаки, він прагне влаштуватися якомога надійніше та зручніше. За повідомленнями Селуса, південноафриканський лев вважає за краще набити своє черево дичиною, вбитою мисливцем, ніж самому вбивати її. Веде нічний спосіб життя. Вдень його рідко побачиш, тільки випадково в лісі, та й то хіба тоді, коли його систематично переслідують з собаками і виганяють з лігва. В Південній Африці, почувши ревіння левів, не чекають його нападу, оскільки вони мають звичку ревіти лише тоді, коли наситилися або ж коли їх злякали.

Звичайно леви їдять відразу багато: дорослий самець — до 40 кг за одним присідом. Наступну жертву вони можуть добути тільки через декілька днів, а всього одна тварина за рік вбиває 10—20 великих ссавців. Звичайно понад 20 годин на добу лев відпочиває.

Із заходом сонця кочівник заганяє свої стада в безпечну серибу (так називається огорожа з густопереплетених колючих гілок мімози заввишки до 3 м і завтовшки близько 1 м). Це найнадійніший захист для худоби, який він у змозі влаштувати. Зграя сторожових собак охороняє серибу. Стає дедалі тихіше і спокійніше; шум стихає; стан огортає ніч. Дружини та діти власника стада уляглися спати в одному з наметів. Чоловіки виконали останні обов’язки і також збираються спати. Раптом — наче земля починає тремтіти: це неподалік заревів лев. Тепер він виправдовує свою арабську назву «ессед», тобто «той, що здіймає тривогу», оскільки в серибі тварини починають дуже хвилюватися. Вівці як божевільні кидаються до тернового плоту, кози голосно мекають, корови із стогоном жаху збираються в безладну купу, верблюд прагне розірвати свою прив’язь, щоб втекти, а хоробрі собаки, що перемагали леопардів і гієн, голосно і тужливо завивають, скавчать і шукають захисту у своїх господарів. Могутнім стрибком перестрибує хижак стіну з терену, щоб вибрати собі жертву. Від удару його страшних лап падає молодий бик; сильні зуби ламають шийні хребці, і тварина не може чинити опір. Лев глухо гарчить, лежачи на своїй здобичі, очі яскраво виблискують торжеством перемоги; хвостом він із силою хльостає в повітрі. На мить лев звільняє тварину, що вмирає, і знову хапає її своїми зубами, поки вона не перестає ворушитися. Тепер йому треба повертатися назад через огорожу, а кидати свою жертву він не хоче. Щоб із здобиччю в пащі здійснити зворотний стрибок, необхідна вся його страшна сила. Але це йому вдається: я бачив серибу заввишки з людину, через яку перестрибнув лев із дворічним волом у пащі; я помітив пролом, зроблений важкою ношею зверху на огорожі, а на іншому боці бачив заглиблення, залишене в піску падінням вола, перш ніж лев потяг його далі. Однак велика рогата худоба в тих країнах не така важка, як у нас. Часто можна побачити у піску чітку борозну, залишену твариною, котру лев тяг до того місця, на якому вона була розтерзана.

Професор Гржімек радив: «Якщо левзацікавився вами на відкритій місцевості, треба зупинитися і дивитися йому просто в очі. У більшості випадків він при цьому розгублюється, теж зупиняється і врешті-решт йде собі. Проте завжди треба пам'ятати: лев — сильний хижак, і одного разу хто-небудь може йому не сподобатися».

Північноафриканський лев, якщо це можливо, селиться поблизу сіл, на які й спрямовує свої набіги. Він дуже неприємний сусід, і прогнати його не так-то легко, оскільки він надтто хитрий. «Коли старий лев вже не може полювати, — розповідає Лівінгстон, — він чинить набіги на села, викрадаючи кіз, і, якщо дорогою йому трапляється жінка або дитина, вони також стають його здобиччю. Леви, які нападають на людей, завжди старі, і, якщо який-небудь з цих небезпечних хижаків вже одного разу пробрався в село і потяг козу, місцеві жителі говорять: «Зуби його притупилися; незабаром він уб’є й людину». Я також вважаю, що в села заходять тільки старі, досвідчені леви, але, на мою думку, зуби в них досить міцні. Досить часто людина стає єдиною здобиччю лева, а якщо останній хоч раз подолав у собі властивий йому страх перед людським поселенням і з досвіду знає, як легко саме тут знайти здобич, він стає дедалі зухвалішим і сміливішим; тоді він поселяється якомога ближче до села і звідси вчиняє свої набіги доти, поки людина не зупинить його. Кажуть, що деякі леви стають настільки сміливі, що з’являються поблизу села вдень; інколи їх не стримують навіть сторожові вогні.

«У Південній Африці, — повідомляє Мор, — лев трапляється тільки в тих місцевостях, де водиться велика дичина, де є буйволи і великі антилопи. Слонів і носорогів він ніколи не чіпає, на кафрського буйвола нападає іноді успішно. Я переконався в цьому, оглянувши старого бика, якого вбив 15 липня 1870 р. Незадовго до цього лев напав на цього степового велетня і жахливо понівечив його. Вуха його були буквально подрані па клаптики, а на шиї та потилиці були страшні рани від кігтів хижака; один з величезних рогів був зламаний, і з нього сочилася кров. Та все ж старий боєць відбився від лева».

Зовсім інакше, ніж зі свійськими тваринами, вчиняє лев при нападі на диких звірів. Він знає, що вони чують його на значно більшій відстані та досить спритні, щоб утекти. Тому він підстерігає їх або надзвичайно обережно підкрадається до них разом з іншими левами, проти вітру, і до того ж не тільки вночі, але й удень. Але все-таки такі денні полювання є винятком із загального правила. Звичайно лев чекає принаймні сутінків, перш ніж вийти на полювання. Леви відшукують степові водопої, до яких тварини пустелі приходять утамовувати спрагу.

Максимального свого поширення левидосягли в кінці плейстоцена: приблизно 100 000—10 000 років тому у них був найобширніший серед ссавців сухопутний ареал. Різні географічні раси або підвиди левів були поширені від Аляски і Юкона в Північній Америці до Перу в Південній, а також по всій Європі, в Азії до Сибіру і на більшій частині Африки. В Північній Америці вони вимерли приблизно 10 000 років тому.

За Лівінгстоном, лев звичайно хапає свою здобич за шию, іноді в пахвину, з якої найбільш охоче починає жерти. «Іноді трапляються залишки антилопи, яку він цілком випатрав». Селус підтверджує, що лев перш за все розриває задні частини тулуба своєї жертви і починає поїдати її з нутрощів і благородних органів; він спостерігав також, що іноді лев складає ці частини в купу і прикриває її землею, без сумніву, для того, щоб зберегти м’ясо до наступної ночі та приховати його від грифів, які, напевно, з’являться вдень.

«Усі тварини допитливі, — пише білий мисливець Джон Хантер, — але лев своєю допитливістю може зрівнятися з людиною». «Леви не бояться вогню, — додає Василь Пєсков, — можуть упритул підійти до багаття, можуть зайти в намет і зазирнути сплячим в обличчя через москітну сітку і, нікого не зачепивши, піти собі. Одного разу просто в мене перед очима левиця з цікавості взялася гризти магнітофон, поставлений зоологами біля вбитої зебри, щоб записати звуки звірячого обіду».

На людину лев нападає дуже рідко. В Судані, принаймні в деяких місцевостях, часто можна натрапити на лева, але майже невідомі випадки, коли б він з’їв людину. Там люди частіше стають жертвами крокодилів і навіть гієн, ніж левів. У Південній Африці, навпаки, відомо досить багато випадків, коли леви, незважаючи на сторожові багаття, пробиралися за огорожу загород для викрадення свійських тварин і хапали навіть людей, що сидять біля вогню. Ймовірно, до цього їх спонукає крайній голод. Утім, справжніми людоїдами леви стають рідко, оскільки більшість південноафриканських аборигенів не з тих людей, які довго стануть терпіти напади лева.

Час спаровування у левів дуже різний у різних місцевостях, тому що час народження дитинчат збігається з настанням весни. Під час тічки за левицею часто йдуть слідом 10—12 левів, і між ними відбувається багато бійок і сварок. Але як тільки левиця вибрала собі чоловіка, інші йдуть собі, і пара живе у цілковитій злагоді. Через 15—16 тижнів, або 100—108 днів вагітності левиця народжує 1—6, але частіше 2—3 дитинчат. Вони з’являються на світ із розплющеними очима і розмірами схожі на напівлорослу кішку. Для пологів мати підшукує місце в гушавині, якомога ближче до водопою, щоб не ходити далеко за здобиччю. Лев допомагає їй здобувати їжу і, у разі потреби, захищає її і дитинчат. Левиця звичайно ставиться до дитинчат дуже ніжно, і важко уявити собі привабливіше видовище, ніж левиця з левенятами.

«Одного разу ми натрапили на такого кинутого всіма «старого». Він лежав під деревом. Губа в нього відвисла і оголила тупі жовті зуби, ребра можна було перелічити всі до одного. Коли тварина рухалася, то з усього було видно, що це завдає йому сильного болю... Майлс Тернер одного разу бачив, як зграя гієноподібних собак оточила старого лева, вони підстрибували і танцювали навкруги нього... «Старий» гарчав і замахувався на них лапою, і вони незабаром полишили його.»
Бернгард Гржімек

Спочатку молоді левенята досить безпорадні. Тільки на другому місяці свого життя вони навчаються ходити, а свої дитячі ігри починають ще пізніше. Спочатку вони нявкають зовсім як кішки, пізніше їхній голос стає сильнішим. В іграх вони неповороткі та незграбні; але з часом з’являється і спритність. Через шість місяців мати перестає годувати їх молоком, але вони ще раніше починають супроводжувати матір, а іноді й обох батьків, у набігах, але тільки на невеликі відстані. До кінця першого року вони досягають розмірів великого собаки. Спочатку статеві відмінності ніяк не виявляються, але скоро самця і самочку вже можна розрізнити: самець трохи більший. На третій рік життя у самця починає пробиватися грива; але тільки на шостому або сьомому році особини обох статей досягають повного розвитку. Таке повільне дорослішання визначає вік, до якого вони доживають. Відомі випадки, коли навіть у неволі леви жили 70 років, хоча при найліпшому догляді вони там досить швидко старіють і втрачають свою красу.

За історичних часів леви були поширені на далекому півдні Африки і по всій півночі цього континенту, а також по всій Передній Азії, доходячи до Індії, де займали напівпустинні рівнини в північній половині країни і Балканського півострова в Європі. На європейському континенті леви були винищені до 100 р. н. е., а в інших частинах колишнього ареалу — до кінця минулого століття. В Ірані декілька левів зберігалося до 1942 p. ; в Індії кількість левів скоротилася приблизно до 25, і залишилися вони там тільки в Гирському лісі, проте їх узяли під охорону, і з 1940-х років їхня популяція істотно збільшилася.

Як було вже зазначено, при доброму годуванні лев витримує неволю протягом багатьох років. Щодня він має потребу в 4 кг хорошого м’яса. За таких умов він відчуває себе добре і стає гарним і вгодованим.

В Атлаських горах на лева полюють різними способами. Якщо він мешкає по сусідству із стоянкою бедуїнів і його присутність стає дуже обтяжливою, то всі чоловіки, здатні носити зброю, оточують чагарники, в яких ховається їхній ворог, і намагаються криками і пострілами вигнати його звідти. Коли він нарешті з’являється, в нього спрямовують стільки куль, що лев зазвичай миттю падає мертвий, хоча іноді і встигає понівечити або вбити декількох своїх переслідувачів. Крім того, араби ловлять левів у ями завглибшки 10 м і завширшки 5 м.

У Біблії леви згадуються часто, і євреї давали їм багато різних назв. Греки і римляни дуже докладно розповідають про царя звірів і наводять при цьому багато казок. Першу боротьбу левів влаштував едил Сцевола, другу — диктатор Сулла, в якого було вже 100 левів, Помпей примусив битися 600, а Юлій Цезар — не менше 400 левів. їхні лови були важкою справою і здійснювалися переважно за допомогою ям. За часів Клавдія пастух випадково знайшов легкий спосіб, як спіймати лева; він накинув на голову звіра свій одяг, і лев так розгубився, що спокійно дозволив зловити себе. Пізніше спосіб цей часто застосовувався в цирку. Марк Антоній після Фарсальської битви їхав містом з однією актрисою в колісниці, запряженій левами. Ганог, відомий карфагенянин, перший став власноручно правити колісницею, в яку були запряжені приручені леви. Проте через це його вигнали з батьківщини (подумали, що людина, яка володарює над левами, напевно, схоче володарювати і над людьми). Імператор Адріан наказав одного дня убити в цирку 100 левів, а за Марка Аврелія 100 левів було убито стрілами. Чисельність левів так зменшилася, що окремим особам було заборонено на них полювати, щоб зберегти їх у достатній кількості для ігрищ. Але справжнє винищування левів почалося пізніше, з винаходом вогнепальної зброї.