Бобер річковий (Castor fiber)
Належить до родини Боброві ряду гризуни. Нині бобри поширені в трьох частинах світу і населяють усі країни, розташовані між 33° і 68° північної широти, але колись ареал його поширення, ймовірно, був значно ширший. Релігією індійських магів заборонено їх вбивати, — отже, ймовірно, що вони жили також і в Індії.
Бобер — водяний гризун. Існує два види бобрів: Castor canadensis, що мешкає в Північній Америці, і Castor fiber, чисельність якого набагато менша і поширений він у Європі та Азії. Більшість американських і деякі європейські бобри будують хатини з лозин, котрі обмазують глиною. Взимку хатина перетворюється на укриття, достатньо міцне, щоб захищати від хижаків. Вхід в хатину знаходиться під водою і залишається відкритим, навіть коли замерзає водоймище.
Бобер, що належить до роду Castor, — один з найкрупніших гризунів. У дорослих самців довжина тулуба досягає 75— 95 см, довжина хвоста — 30 см, висота в загривку — також 30 см, маса тіла 20—30 кг. Незграбний і товстий тулуб його значно товщий ззаду, спина зігнута, черево відвисає, шия коротка і товста, голова ззаду широка, звужується до морди, плоска; кінцівки короткі і дуже сильні, задні трохи довші за передні, на кінцівках по п’ять пальців, причому на задніх вони аж до кігтів з’єднані між собою широкою плавальною перетинкою. Хвіст, що нечітко відділяється від тулуба, біля тулуба круглий, далі приплюснутий, досягає до 20 см у ширину, тупо заокруглений на кінці, має яйцеподібну форму і дуже загострені краї. Довгасто-круглі, майже абсолютно прикриті шерстю вуха маленькі і короткі, з волоссям усередині і ззовні і можуть так притискатися до голови, що майже повністю закривають слуховий прохід. Маленькі очі мають мигальну перетинку, зіниця їх розташована вертикально. Ніздрі мають м’ясисті краї і також можуть закриватися. Ротова щілина маленька, верхня губа широка, зі складкою посередині, розщеплена донизу. Шерсть складається з незвичайно густого, пухнастого, шовковистого волосся під-шерстка і обрідного довгого, товстого, пружного і блискучого волосся остюка, яке на голові і нижній частині спини коротке, а на решті частин тіла — понад 5 см завдовжки. На верхній губі є декілька рядів товстих, пружних, не дуже довгих щетин. Шерсть на спині темного каштанового кольору, який переходить у сіруватий, на череві вона світліша. Хвіст біля тулуба вкритий дуже довгим волоссям, а кінець голий. Ця гола частина хвоста має блідий чорнувато-сірий колір із синюватим відтінком.
Бобри важать від 15 до 30 кг при довжині тіла 90—120 см, включаючи плоский хвіст (41 см).
Різці дуже великі, міцні, спереду плоскі, гладкі, в поперечному розрізі мають майже тригранну, збоку — долотоподібну форму і далеко видаються зі щелепи. Кутні зуби, влаштовані однаково, мають у верхній щелепі ззовні три, всередині одну, а в нижній, навпаки, ззовні одну, всередині — три поперечно розташовані складки емалі. Череп дуже розвинений. Всі кістки міцні і широкі і служать для прикріплення сильних м’язів. У обох статей в нижній частині черевної порожнини біля заднього проходу і статевих органів знаходяться дві своєрідні, звичайно відокремлені одна від одної залози, що відкриваються у статеві органи, і виділяють тонкою цівкою бобровий секрет — кастореум. Речовина ця виділяється внутрішньою звивиною залоз, вкритих слизовою оболонкою, яка утворює лускоподібні мішечки і складки. Вона являє собою темну червоно-буру, жовто-буру або чорно-буру, досить м’яку, схожу на мазь масу, що має дуже сильний, неприємний запах і гіркуватий смоляний смак, що надовго залишається в роті. Колись бобровий секрет часто застосовувався як протисудомний і заспокійливий засіб.
Передні лапи бобра — хапального типу, великий палець на них укорочений, а функцію великого пальця виконує мізинець, що протистоїть решті пальців.
Бобри живуть переважно попарно і об’єднуються в більш-менш численні сім’ї тільки в найвідлюдніших місцевостях. Часто вони мешкають, подібно до видри, у підземних норах і не збираються будувати собі штучних осель.
Хвіст бобра, вкритий твердими лусками, служить йому під час плавання і веслом і кермом. Підточуючи дерева, бобер користується ним як опорою, а при появі хижака б'є хвостом по воді, попереджаючи родичів про небезпеку.
Тварини вибирають яку-небудь річку або струмок, де по берегах достатньо їжі і які здаються їм найкраще пристосованими для побудови ходів, дамб і замків. Бобри, що живуть поодинці, мешкають, подібно до видри, у простих підземних норах; якщо ж бобри живуть групами, ще складаються звичайно з декількох родин, то майже завжди зводять замки і за необхідності — дамби, щоб підвищити рівень води і утримати його на однаковій висоті.
Звірі можуть плисти зі швидкістю близько 3 км/год і залишатися під водою до 15 хв.
Споруди ці мають один або декілька ходів, довжина яких буває різна і коливається від 2 до 6 метрів; вони закінчуються під водою і ведуть у простору улоговину, розташовану більш-менш високо над поверхнею води. Улоговина складається звичайно з одного житлового приміщення ретельно і акуратно вимощеного тонко розщепленими трісками і служить спальнею, а в крайньому разі також лігвом самки під час пологів. У найвіддаленіших і тихих лісах бобри користуються підземними спорудами тільки як потайними виходами у разі небезпеки і постійно споруджують так звані замки — розташовані над поверхнею землі житлові приміщення бобрів, у які ведуть ходи, що починаються глибоко під водою.
Коли бобри тягнуть по воді колоду для дамби або хатини, їхні губи стуляються позаду різців, не пропускаючи воду в порожнину рота.
Замки ці являють собою товстостінні купи у вигляді хлібної печі, складені з навалених один на один шматків дерева і суччя, з яких обідрана кора, а також землі, глини і піску; говорять, що всередині, окрім житлового приміщення, є ще комори для зберігання харчів. Якщо рівень води в річці або струмку значно змінюється протягом року або якщо струмок не має бажаної глибини, то бобри прокладають упоперек течії високі і, залежно від швидкості течії, товсті дамби, підвищують рівень води і влаштовують собі таким чином вище від дамби відкритий водний басейн. Кілька років тому Морганс дослідив понад 50 подібних дамб у первісних лісах по берегах Верхнього озера в Північній Америці, сфотографував і детально описав їх у творі про бобрів і їхні споруди. Деякі з цих дамб досягають довжини 150—200 м, 2—3 м завширшки, товщини біля основи 4—6 м, а біля вершини тільки 1—2 м. Вони складаються з жердин завтовшки з руку або ногу, завдовжки 1—2 м, які одним кінцем вбиті в землю, а другим виходять на поверхню води, з’єднані між собою тоншими лозинами, а проміжки між ними заповнені очеретом, мулом і землею, так що з боку течії утворюється майже прямовисна щільна стіна, а з протилежного боку — скат. Бобри не завжди будують дамбу по прямій лінії упоперек течії і далеко не завжди влаштовують її так, щоб вона посередині мала вигляд кута, часто роблять її у воді у формі дуги, з опуклістю проти течії. Нарешті, від ставків, котрі утворюються вище від дамб, бобри прокладають стежини або канали для того, щоб зручніше було доставляти і сплавляти по них будівельні матеріали і їжу.
Гілки в декілька сантиметрів завтовшки бобер перегризає миттєво, дерева валить, обгризаючи стовбур з усіх боків і особливо з того боку, що звернений до річки, поки воно не нахилиться в цьому напрямку і не впаде у воду. Трапляється, що бобри зрізають стовбури завтовшки більше за діаметр людського тулуба.
Без особливої потреби бобри не залишають заснованих ними колоній. Тому в ненаселених лісах можна побачити дуже старі боброві споруди. Агасис, досліджуючи дамбу одного ставка, заселеного бобрами, знайшов, що старі, обгризені тваринами шматки дерев і суччя були вкриті шаром торфу до 3 м завтовшки, і дійшов висновку, що колонії ці повинні були існувати принаймні ще 900 років тому. З висновків того ж дослідника, боброві споруди в Америці справляють помітний вплив на сільське господарство даної місцевості. Дамби перетворюють невеликі струмочки, які спочатку спокійно протікали посеред лісу, на ряд ставків, з яких деякі займають площу в 10—20 гектарів. Поблизу них, оскільки бобри зрубали дерева, утворюються галявини, так звані боброві лужки, що займають площу в 100 гектарів і більше, які часто є єдиними прогалинами в ще незайманих первісних лісах. Береги ставків швидко обростають торф’яними рослинами, і поступово утворюються торф’яні болота на значній відстані. З іншого боку, канали, проведені цими тваринами, дають стік водам боліт, осушують їх, і внаслідок цього утворюються сухі безлісі простори.
Звичайно бобри утворюють міцні сім'ї. Шлюбний сезон настає на початку року, а дитинчата народжуються приблизно через 4 місяці після спаровування, масою менше 0,4кг, але вкриті м'яким хутром і зрячі. Більше року вони залишаються під батьківською опікою. У віці двох років, перед появою в родині нових дитинчат, вони йдуть на пошуки статевого партнера і починають жити самостійно. Тривалість життя бобрів звичайно 10—12 років, хоча в сприятливих умовах зоопарків вони доживають і до 20 років.
Як і більшість Гризунигризунів, бобри активні переважно вночі.
Боброві хатини бувають до 3 м заввишки і 12 м у діаметрі. Житлове приміщення усередині хатини близько 0,6 м у висоту і 2 м в діаметрі; таких приміщень може бути декілька.
У більшої частини тварин обов’язок архітектора виконує самка, самець же є скоріше робітником і доставляє матеріал. Обидва працюють протягом всього року, проте не завжди однаково. Влітку і на початку осені вони більше граються, ніж займаються своєю спорудою, але перед настанням холодів вони безупинно працюють цілу ніч.
Пожива бобрів складається головним чином з кори і листя різних дерев.
Окрім людини, у бобра, що живе па волі, мало ворогів. Завдяки своїй обережності, він часто благополучно уникає переслідувань навіть спритного мисливця. Користь, яку приносить бобер, майже згладжує шкоду, яку вони завдають. Він живе переважно в ненаселених місцевостях і охочіше зрізає тонкі стовбури тих видів дерев, які швидко виростають знову.
Під час ходьби бобри однією кінцівкою описують навколо другої півколо, оскільки черево, що майже волочиться по землі, заважає швидко, рівномірно рухатися. У воду вони падають з шумом тільки тоді, коли бувають чим-небудь налякані, звичайно ж безшумно спускаються в глибину. Плаваючи, вони глибоко занурюються у воду, над водою виступають тільки ніздрі, очі, вуха і середня частина спини. Посуваються вперед за допомогою одночасних, рідше поперемінних поштовхів задніх кінцівок, хвіст служить їм кермом, причому вони ніколи не ставлять його вертикально, а завжди повертають його дещо навскіс і іноді відштовхуються ним у відповідному напрямку; передні кінцівки не беруть участі у плаванні. Швидко пірнаючи, бобри опускаються вперед, сильно відштовхуються своїми веслоподібними, вкритими широкою плавальною перетинкою задніми кінцівками, ударяють хвостом по поверхні води і швидко занурюються майже прямовисно. Під водою можуть пробути близько двох хвилин, поки потреба в повітрі не змусить їх знову виринути на поверхню.
Голос у бобра слабкий, схожий на стогін. З п’яти відчуттів слух і нюх посідають, мабуть, перше місце, очі маленькі, тьмяні, проте зір розвинений так само добре, як і смак.
Залежно від місцеперебування бобра, час розмноження його припадає на різні місяці. Деякі вважають, що тічка буває на початку зими, інші — що в лютому чи березні. Самець і самка ставляться одне до одного дуже ніжно. Після декількох тижнів вагітності самка народжує 2—3 вкритих шерстю дитинчат. Через 1—2 дні вони вже можуть плавати за матір’ю.